Здається, велика та поважна сім'я лікаря, де 5 дітей, великий дім і вдячні пацієнти, що його боготворять. Але як так сталося, що діти чимдуж тікали з дому, щойно подорослішали? Що дружина стала річчю, послушною, тихою, безвольною? Що наймолодший син на 4 десятку не може оговтатися, і щоразу зважує свої вчинки під призмою схвалення батька? Жан Кальме - викладач латини, якого поважають колеги і люблять учні. Він самотній чоловік, який відгороджується від світу, шукаючи щастя в дрібницях. Проте щохвилини на його плечі лягає ще важчий вантаж батькового виховання. Навіть після смерті лікаря, чоловік не може звільнитися. Не допомагають кремація тіла, розміщення урни далеко від дому, гра в мовчанку з рідними. З перших хвилин читання відчувається шалена хвиля відчаю та депресивності історії. Хоча немає описів знущань, як я зрозуміла, в фізичному плані їх зовсім не було, і в моральному також не надто критичні, гг все рівно отримує важкі травми. Особа батька описана як дуже неприємна особистість в середині сім'ї, і шанована поза нею. Усвідомлюючи, що й матір яка мала страждати все життя, після смерті тирана взагалі втрачає сенс життя і тужить за ним. І все це вкорінюється у кожному герої, завдяки їх замовчанню, униканню тем минулого. Дивна і незвична манера опису подій, наповнена афоризмами, які потрібно розшифровувати на рівні відчуттів. Багато еротичних сцен, які завуальовані настільки, що важко розібратися чи це подія, чи фантазія героя. А в інший момент це переходить  в прямий текст з докладними описами. Це мені нагадало стиль Косинського, можливо вплинула цензура років написання книги. Попри все, читаючи, дійсно проживаєш всі історії героя, і відчуваєш відчай, наче власний. Тому, я би дуже не радила її людям чутливим і схильним до депресій. Це 100%драма з глибоким і важким сенсом. Не зважаючи на маленький об'єм, не призначена для відпочинку чи затишного вечірнього читання.