Книга зацікавила мене, у першу чергу, анотацією. Жінка проживає два життя одночасно, у кожному її оточують різні люди, її сім'я відрізняється, відрізняється її зовнішність (принаймні зачіска), місце проживання. Усе! То як же дізнатися, яке життя справжнє, а яке ілюзорне? Чи вони обидва справжні? І чи таке можливо? Це чудова книга. Не зважаючи на маленький обсяг (у мене це завжди викликає підозру), книга мене таки вразила. Історія маленька, проте цікава і самобутня. Серед того, що сподобалось. Легка мова. Мене це зазвичай не надто хвилює, але тут мова була хороша, легка, читабельна. Не можу цього не відмітити. Сюжет розвивається швидко і логічно. Не занудьгуєш. Головна героїня - адекватна, нормальна, успішна, розумна. Хоча, з приводу її розумності у мене й виникли певні запитання. Вона начебто і адекватно мислить, але іноді видає такі сексистські речі, наче вона з Середньовіччя приїхала. Наприклад, дівчинка не може вчитися конструювати автомобілі. Дизайнер одягу, інтер'єру, може навіть архітектор, але конструктор машин - ні, дівчинка такого не може робити. От за це знімаю бал. А так книжка прикольна, читати раджу.

"Не моя Мія" - книга сучасної української письменниці Олени Богатиренко, в центрі сюжету якої - жінка, яку звати Ялинка. На перших сторінках книги ми знаходимо її у дуже дивному стані: вона, то закриваючи, то відкриваючи очі, ніби переміщується в різні виміри, в кожному з яких у неї є сім'я, але в одному "вимірі" у неї син, а в іншому - маленька донька. Та й чоловіки різні. Що взагалі відбувається? Ось головна інтрига. В принципі, мені сподобалося, як написана книга - динамічний сюжет, легка для сприйняття мова, цікава головна героїня. Але її образ був виписаний не зовсім послідовно. От мені на голову не налазить, як може доросла, сучасна, успішна жінка, яка транслює в основному адекватні думки і чиї погляди на життя мені, в принципі, імпонували, видати маленькій дівчинці щось таке: "Люба дівчинко, але ж ти також вчишся, поки у школі. Але щось мені підказує, то буде не той коледж, де вчиться Бо (син Ялинки). Він же автомобіліст, хоче вигадувати і конструювати нові автомобілі. А ти - ДІВЧИНКА, НАВРЯД ЧИ ЗМОЖЕШ ВИГАДАТИ МАШИНУ, ХОЧА Й ЧУДОВО МАЛЮЄШ. Можливо, ти створиш нову сукню чи костюм, станеш дизайнером одягу, може архітектором, але навряд чи вигадаєш машину." Або не дати дитині іграшки, бо вони, бачте, усі хлопчачі, а вона дівчинка? Ось такі моменти суттєво підпсували мені загальне враження від книжки. Дуже прикро, бо без сексизму це міг би бути хороший і захоплюючий роман.

Багато читаю українських авторів та радію, що з'являються молоді талановиті, які знаходять неймовірні теми та цікаво їх розкривають. Про Андрія Любку писала. Сьогодні мова про надзвичайну та харизматичну Олену Богатиренко. Я впевнена в тому, що небеса зводять людей. Ми з Оленою зустрілися декілька років на майстер класі про те, як писати пости в неті. Відтоді я слідкую за нею, читала її чудові репортажі та оповідки на сайті Opinion, не пропускаю жодного допису на ФБ. І дуже захоплююся нею! Коли вийшов її роман "Не моя Мія", просто закортіло його прочитати. Дякую, Оленко, за ваш час і книжки! Роман я просто проковтнула! З перших сторінок зрозуміла, що він особливий, бо занурившись у непрості стосунки героїв, пошук себе, своєї свободи та кохання, мені раптом спало на думку, що "Не моя Мія" нагадує улюблену письменницю моєї далекої юності Франсуазу Саган. Та ж щирість, відкритість, щемка туга, але надія, спрага життя та віра у велич кохання! Роман, який торкнув моє серце та дав душі привід для роздумів! Герої як живі повстають із кожної сторінки, з ними хочеться спілкуватися, розмовляти, сперечатися, а той і сваритися. Гадаю, роман нікого не залишить байдужим, бо фокусуються на темах, які нагальні для нашого життя. Браво, Олено!