Прочитала всі книги Ярослави Литвин - рекомендую. Мені подоється як тонко і точно психологічно зображені персонажи її книжок. Читається легко і цікаво.

Сюзанна - перспективна дизайнерка з тривожним розладом та низькою самооцінкою. Петро, здавалося б, ідеальний архітектор, якого Сю послала сама доля. Але чи доля і чи такий вже ідеальний? Ось у чому питання. Події в книзі відбуваються у близькому, але високотехнологічному майбутньому з роботами, розумними будинками й повною автоматизацією побутових процесів, але це все - лише цікавий фон, який підкреслює абсолютну позачасовість цієї історії. Бо сімейне насилля й токсичні відносини нікуди не зникають попри технологічний процес. "Не мій дім" саме про це: насилля, токсичні чоловіки і оточення загалом, аб'юз. Спочатку ідеальний принц, який з кожним "а давай схуднемо, щоб гарно виглядати на фото", "підколи собі оцю губоньку", "видали цей бридкий шрам з коліна", "не спілкуйся зі своєю подругою" і, зрештою, "вживимо тобі чіп корекції поведінки" перетворюється на бридку й небезпечну жабу. Авторка описує тут повний цикл: від галантного джентльмена при знайомстві до чудовиська у кінці. А деталі! Які деталі! Я досі у захваті від того, як можна викликати настільки сильну відразу до персонажа не лише його діями, а й дрібницями: описом зовнішності, звертаннями до інших (як згадаю оту "зайцюню"!), родичами і навіть прізвищем! У Петрові, напевно, кожна жінка впізнала когось із більш чи менш знайомих чоловіків... І саме в цьому, як на мене, й є, найбільша цінність книги: вона вчить розпізнавати маніпулятора з перших днів спілкування і розказує, як, звісно ж, не бути ним. Тому її варто мати й читати всім: дівчатам, жінкам, чоловікам, батькам хлопчиків і батькам дівчаток - щоб мати перед очима неймовірно реалістичний приклад, як не можна і як не треба. Мені дуже відгукнулася ця історія, дуже сильний післясмак залишила і тому відгук писати надзвичайно складно: стількома думками хочеться поділитися, але як зробити це без спойлерів і нецензурних слів (особливо, якщо мова йде про Петра і його сім'ю), не знаю. Мені було смішно й весело, сумно і надзвичайно страшно. Персонажі злили, змушували співчувати, викликали ненависть та симпатію. А сама історія вцілила у саме серце й, однозначно, залишиться у ньому (і на моїй полиці з найулюбленішим) назавжди!

Він і вона, кохання з першого погляду, швидке одруження і плани на майбутнє. Він будує дім, який мав би стати їх родинною фортецею. Вона не може натішитись своєму щастю, та намагається усіляко догодити чоловікові. Навіть якщо він не схвалює найкращу подругу і забороняє з нею бачитися. Навіть якщо його мати всіляко втручається в життя молодого подружжя. Навіть якщо далі починає відбуватись щось зовсім не за планом, але вже пізно щось міняти, і простіше просто прогнутися під ситуацію... Книга про те, що спочатку треба розібратися з власним психічним здоров'ям, а потім вже будувати стосунки; про те, що не можна нехтувати призначеними лікарем антидипресантами ; про те, як не повинно бути в нормальних здорових стосунках і про те, що абьюз буває різний. Тут немає чогось "занадто жахливого", любителі кривавого трилера будуть розчаровані. Ситуація досить лайтова і буденна, але саме тому така життєва та розповсюджена у суспільстві. Отак дивлячись зі сторони, з перших сторінок зрозуміло: "та він же м*дак, тікай від нього". Але так багато жінок були на місці героїні, і вважали що "він не такий"... Додатковий плюс для мене: події відбуваються в недалекому майбутньому, і в побуті є багато цікавих фантастичних дрібничок. Мінус: фінальні події. Якось все так плавно, розмірено йшло, а потім оп і завернуло. Я не повірила в логіку подій, і все відбулося так швидко, що навіть не було часу на роздуми. У підсумку, книга мені сподобалась, так само як і інша книга авторки, і я точно чекатиму нових.