«Щасливий той, чиї вуста обпалює гарячий вітер кохання і хто не шукає загубленої сльози  у витолочених пристрастю високих травах. У стократ щасливіший той, кого на ділив Господь даром вихоплювати з гарячих губ закоханих безтямно свавільні слова солодких мук любові, хто здатен завмерти в подиві й захопленні перед великим дивом єднання душі і тіла та приречено визнати:

        О геть слова!
            Нікчемні всі слова,
        Коли в гаю –
            лиш ми на цілу вічність,
        І чебрецем хмеліє голова…»

Це слова Миколи Жулинського про талант Василя Простопчука високим художнім стилем розкривати найдивовижніше у людських взаєминах – почуття любові. «Він поет без хімії. Такі поети у нас майже перевелися», – так оцінив творчість Василя Простопчука Микола Вінграновський, а Павло Загребельний ствердив: «Любовна лірика Василя Простопчука звучить як чисте й радісне об’явлення нових надій і вознесень українського слова і українського погляду на світ».
У книзі «Натхнення мовчазне» –  інтимна поезія Василя Простопчука.

Моя любов – велика стрілка бою…
Твоя – маленька стрілка…
                                  Нам судьбою
Заведено крутитися… І я
Закохано літаю над тобою.