З ім‘ям автора, істориком і публічним діячем, я була знайома давно, але через призму його ідей і бачень глобальної ситуації на світовому полі, познайомилася завдяки книзі «Наша недуга». В час пандемії коронавірусу як ніколи - доречна тема. Свій виклад автор починає із випадку, який стався з ним в одній із лікарень США, де йому не змогли поставити правильний діагноз через недоліки системи діагностування і тим самим, не змогли застосувати необхідне лікування. І поруч із ситуацією, яку спостерігаємо у лікарнях Америки (зі слів автора), проводимо паралелі фактів обстеження хворих у лікарні в Австрії, де ставлення до пацієнтів кардинально інше. (Що для мене було не малим здивуванням, відверто кажучи). Розбираючи ситуації із лікарнями в Америці і Європі автор підводить нас до пандемії, яка на сьогодні огорнула всю планету, і аналізує причини того, чому саме в США такий великий приріст захворівших на ковід-19 і яке відношення до цього має колишній президент Трамп. Червоною ниткою крізь увесь текст проходить філософський погляд на факт «охорони здоров‘я людини», тлумачення того, наскільки ми позбавлені свободи і як на відсутності «охорони здоров’я» та недолугих лікарняних системах, як таких, олігархи збагачуються, а пересічні громадяни втрачають і роботу, і кошти, і навіть своє життя. Якщо ви навіть і близько не зацікавлені подібного роду літературою, на мою думку, корисно почитати буде кожному, адже це наша буденність і теперішність..

Колись я був на відкритій лекції одного економіста з США і він розповів, що там витрати на медицину найбільші в світі, але американська система охорони здоров’я не входить навіть до десяти найкращих за ефективністю. Тоді я над цим не задумався, але остання книга Тімоті Снайдера показала наскільки такий парадокс небезпечний для пересічного американського пацієнта. Снайдер був у Німеччині і в нього стався апендицит, який не помітили. Коли він повернувся через кілька днів до США, то розвинувся перитоніт, який лікарі теж не відразу діагностували. Остаточно автор потрапив до лікарні, коли сталось зараження крові та ураження печінки, а він вже знаходився на грані життя та смерті. Снайдер жив в багатьох країнах світу і міг порівняти ставлення до пацієнта в Америці і в інших заможних демократичних країнах. Скажімо, у Австрії, де народжувала його дружина, воно набагато уважніше. Жінок кладуть до лікарні завчасно, щоб відбулось здорове народження. Американські лікарі ж дозволяють приїхати породіллям до пологового будинку лише тоді, коли інтервал між переймами досягне 3-4 хвилин. Також в США відсутня “співпраця” між лікарем і пацієнтом, тому що є комп’ютерна програма, яка слідкує за процесом лікування. Наприклад, Снайдер лягав спати і протягом ночі через кожні декілька годин його будила медсестра, яка давала ліки, у час визначений програмою. Хоча він міг прийняти їх перед тим як заснути і нормально відпочити. Таких прикладів є безліч. Здебільшого вони викликані тим, що пацієнт в США це в першу чергу не людина, яку треба вилікувати, а “клієнт”, на якому потрібно заробити і прослідкувати, щоб він займав лікарняне ліжко незамало (щоб не впустити прибуток) і незадовго (щоб він не займав місце для наступного “клієнта”). Це все призвело до того, що різниця між очікуваною тривалістю життя у США і в інших розвинених країнах збільшилась від 1 року у 1980-х і до 4 років насьогодні. Тобто середньостатистичний американець проживе на 4 роки менше, ніж середньостатистичний німець чи японець при набагато більших видатках з власної кишені. Крім того, цей показник сильно корелює між групами населення в самих США. Скажімо, смертність серед афроамериканців більша, а тривалість життя менша. Друга частина книги присвячена розвитку пандемії коронавірусу в Америці. Мало того, що їх система охорони здоров’я взагалі була неготова до неї, це все наклалося не неадекватні популістичні рішення Трампа. Останній або взагалі заперечував існування коронавірусу або говорив, що він не небезпечніший за звичайний грип. Наприклад, у той час як в Південній Кореї тестували десятки тисяч людей щодня, то в США - у рази менше. Корейців від коронавірусу станом назараз померло півтори тисячі, в той час як рахонок смертей американців пішов на сотні тисяч, а населення Кореї менше за населення США лише в шість разів. Хороша книга про те, якою система охорони здоров’я не повинна бути у цивілізованій країні. Круто, що такі книги видаються у нас практично відразу ж зі світовим релізом.