Книга Народний Малахій. Маклена Граса
Код товара: 915243
Описание книги
Характеристики
Доставка
Указать город доставки
Чтобы видеть точные условия доставки
Отзывы
Юлія
2 июня 2021 г
Драматургія Миколи Куліша
П’єси Миколи Куліша «Народний Малахій» та «Маклена Граса» з їх модернізованою та наближеною до наших часів мовою сподобаються читачам, які зовсім недавно почали віддавати перевагу українській книжці.
Дію п’єси «Маклена Граса» драматург переніс у Польщу початку 30-х. Юне життя Маклени, дочки бідного робітника, який через хворобу залишається без роботи і засобів до існування, стикається з жорстоким світом крутійства, визискування і наживи. Але й тим, хто нібито на вершині «харчового ланцюга», ведеться не краще. Колишній маклер Зброжек, у чиїх руках доля родини Грас, бо саме йому належить житло, яке вони винаймають і за яке не мають чим заплатити, сам опиняється над прірвою. Банк, де Зброжек тримає свої заощадження, оголошує про банкрутство. Що робити, адже тепер і Зброжекова родина може опинитися на вулиці? Єдиний варіант якось забезпечити дружину та доньку Анелю – страховка за Зброжекове життя. Тож він підбурює нещасного Грасу вбити себе за 500 злотих.
Головний герой п’єси «Народний Малахій» – це неврівноважений провідник утопічних ідей. На відміну від своєї родини Малахій Стаканчик цілком захоплений комуністичними постулатами, і єдине, чого, на його думку, бракує для щасливого життя, – це цілковитого реформування людини. Саме з проєктами «реформації» він постійно набридає комітету народних комісарів, котрі вже подумують, чи не розстріляти такого реформатора. Його дружина, доньки і кум ладні на все, аби втримати Стаканчика вдома, навіть запроторити його до божевільні.
Усі події п’єси, як і головні персонажі, включно з більшовиками, виглядають доволі абсурдно та недолуго, тому, звісно, твір не міг справити позитивне враження на цензорів. До того ж, червоні вожді якщо і схвалювали гумор, то тільки з вуст полум’яних героїв або самовідданих трудящих. У п’єсі ж переважно звучить старосвітський побутовий гумор звичайних мешканців Києва, які змушені виживати у веремії революційних подій і будівництва «нового життя».
Максим Стюфляєв
2 сентября 2019 г
Гроші круглі, земля кругла, все крутиться, все котиться… і голова котиться!
П’єси Миколи Куліша «Народний Малахій» і «Маклена Ґраса», незважаючи на зовнішні сюжетні відмінності, мають чимало спільного, бо обидва твори кожен по-своєму чудово передають атмосферу 1927-1933 років в Україні. Це був буремний та жорстокий час, сповнений водночас великих надій і страшних передчуттів. Ми сьогодні схильні романтизувати «наші 20-ті», протиставляти їх лихим 30-им і 40-им, бо на тлі Голодомору й Другої світової війни попередня доба справді видається мало не порою загального щастя, але не слід забувати: ті, кого тепер називаємо класиками, творили під шаленим тиском зароджуваної комуністичної цензури, повсякчас перебували на межі морального та психологічного зриву. Саме тому в текстах письменників «Розстріляного відродження» революційний запал і захват чергуються із зневірою, дуже похмурим, майже пророчим баченням майбутнього. Микола Куліш – чудовий приклад, аби проілюструвати ці настрої. «Народний Малахій» тільки на позір справляє враження «комедії абсурду»: збожеволілий чоловік чіпляється до оточення зі своїми чудернацькими проєктами «реформи людини» і зрештою опиняється спочатку в божевільні, а потім у будинку розпусти. Микола Куліш не випадково зробив до назви твору дописку «трагедійне», і справа не лише в тому, що своїм безглуздям Малахій доводить до самогубства власну доньку. У п’єсі Куліш блискуче, вдаючись до тонких натяків викриває вади та хвороби сучасного йому суспільства. Тут і щирий екстаз перших пореволюційних років, бажання «до основанья» зруйнувати старий лад, докорінно усе реформувати. Читаєш і дивуєшся, до якої міри настрої столітньої давнини суголосні нашим власним сподіванням! Ми-бо теж очікуємо доленосних змін, щоправда порівняно з предками трохи здрібнішали: на реформу людини уже не замахуємося, дати би раду із реформою судовою чи прокуратури. Друга тенденція, яку безпомилково точно вловив Куліш – зростання небезпеки тоталітаризму. Адже Малахій Стаканчик зовсім не є милим та романтичним, хай навіть трохи дивакуватим, містечковим листоношею. Цей чоловік твердо вірить у власну обраність та місію, сам себе проголошує народним наркомом. Безперечно, якщо б Малахій якимсь чином здобув державну владу, то не добирав би засобів заради втілення своїх божевільних проєктів, не спинився б перед жодними жертвами. Милі диваки й коміки інколи бувають далеко не такими безпечними. Микола Куліш раніше за багатьох відчув наближення кривавої диктатури улюбленців юрби.
У «Маклені Ґрасі» відчуття, як сказав би Михайло Драгоманов, «пропащості» часу проступає навіть ще виразніше. Бо, якщо в «Народному Малахії» трагедія розбавляється гумором і комізмом багатьох ситуацій, то в останній зацілілій п’єсі Миколи Куліша панують безпросвітний смуток і людське горе. Те, що наприкінці вистави головна героїня вирушає на схід сонця, не має вводити нас в оману – це звичний для автора прийом маскування трагедії за начебто оптимістичним фіналом. Батько і сестра Маклени, вочевидь, приречені на близьку голодну смерть, та й сама вона позбавлена будь-яких життєвих перспектив. «Маклену Ґрасу» не випадково зняли зі сцени «Березоля» під тиском цензури: п’єсу не порятувало ані те, що дія відбувається у ворожій «панській» Польщі, ані симпатії Маклени до більшовиків, бо ці формальні реверанси не могли приховати суті – автор відверто й чорними барвами змалював сучасну йому дійсність. Пригадаймо, на дворі був 1933 – рік Голодомору, самогубства Скрипника і Хвильового. Часи настали зовсім невеселі, будь-які жарти і півтони тепер недоречні, тому в «Маклені Ґрасі» немає таких звичних для Куліша сліз крізь сміх. Сміху немає – лишаються тільки сльози, безвихідь та ще чесність із собою, котра, проте, не дає рятунку.
Наостанок хочу ще звернути увагу, що творам Миколи Куліша випала тяжка доля і читати їх потрібно уважно, із фаховими коментарями. Наражаючись на агресивну критику й спротив цензури, письменник часом намагався йти на компроміси, робив у тексті своїх п’єс певні ідеологічно «правильні» зміни. Через це збереглося кілька редакцій вершинних Кулішевих творів, і видавці, на превеликий жаль, здебільшого віддають перевагу хронологічно останнім версіям – найбільш цензурованим та радянізованим. Приміром, сцена на заводському подвір’ї з «Народного Малахія» – саме така пізніша вставка, зроблена зі сподіванням «задобрити» більшовицьку критику. В оригінальній редакції замість неї міститься сцена на майдані, яка куди краще вписується в загальний контекст твору, тому раджу не лінуватися, зазирнути у примітки і знайти альтернативний текст. Що ж до «Маклени Ґраси», то її україномовний оригінал взагалі не зберігся, дослідникам доступний лише російський переклад. Наведені у сучасних виданнях варіанти – це зворотні українські переклади з російської. Як бачимо, доля не була ласкавою ані до Миколи Куліша, ані до його творів, та попри всі перепони проникливе слово письменника досі знаходить відгук у вдячних слухачів – аж надто актуальними й сучасними зостаються порушені ним проблеми.
Возникли вопросы?
0-800-335-425
Cвязаться



