Маланюк Євген Филимонович — видатний український поет, критик і публіцист. Народився 20 січня 1897 року на хуторі біля Архонгороду на Херсонщині в козацько-чумацькій родині. Закінчив Єлисаветградське реальне училище, вчився в Петербурзькому політехнічному інституті. Мобілізований на початку першої світової війни в царську армію, він перейшов на бік Української Народної Республіки, з армією якої у 1920 році відбув на еміграцію, спочатку в Польщу, потім у Чехо-Словаччину. Закінчив Подєбрадську українську господарську академію (1923), працював інженером у Празі і Варшаві. 1945 року перебрався до Німечини, був учителем української таборової гімназії в Регенсбурзі, 1949 року виїхав до Америки, оселився в Нью-Йорку, де й помер 16 лютого 1968 року. Маланюк один із найактивніших і найпомітніших поетів української еміграції 20-60-х років. Він автор поетичних збірок «Стилет і стилос» (По-дебради, 1925), «Гербарій» (Гамбург, 1926), «Земля й залізо» (Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934)...