У невеликому курортному містечку трапляється серія дивних подій, які спершу здаються випадковими, але поступово об’єднуються в темну й лячну картину. Герої намагаються зрозуміти, хто стоїть за дивними інцидентами, а розслідування Пуаро виявляє приховані мотиви, секрети минулого й людські слабкості. Для мене цей роман цікавий саме поступовим нарощуванням напруги - буденне життя поступово обертається смертельною грою, де дрібниці важливіші за перші враження. Стриманий темп і камерна атмосфера створюють відчуття присутності серед персонажів, а логічне завершення залишає приємне відчуття, що навіть у хаосі є порядок і справедливість, хоч і не завжди однозначна.

Єдиний роман авторки написаний в жанрі історичного детективу, але який вдалий! Мені подобаються твори Агати Крісті, й ця книга виключенням не стала. Задум з Древнім Єгиптом мені дуже сподобався! Мене завжди цікавила ця тема, а в поєднанні з детективом взагалі 100% попадання в ціль. Темп розповіді був дуже приємним. В ньому поєднались розміреність та насиченість. Персонажі гарно продумані, хоча мені не вистачало деяких деталей, але це не було надто важливо. З усього касту найбільш неприємним для мене персонажем стала Геннет. З кожною своєю появою нічого нового вона не несла (окрім останніх глав). Постійне повторення одного і того самого, які всі невдячні, а вона бідолашна і т.д. Було навіть приємно, коли вона нарешті показала свою натуру. Ну а улюбленим персонажем була Іса. Її саркастичні відповіді, гострі зауваження, вміння приземлити та кмітливість просто неперевершені. Десь з 1/3 книги я відгадала хто ж вбивця, і чим далі читала, тим більше в тому була впевнена. Але я помилилася, і тому фінал став дещо несподіваний. Хоча, можливо, якщо б я трішки більше вдумалася під час читання моменту з Сатіпі, все було б зрозуміло. Тим не менше я задоволена. Королева детективу не підвела!

З кожною прочитаною книгою Агати Крісті все більше переконуюсь що цілком заслужено авторку вважають королевою детективу. І «Наприкінці приходить смерть» ще одне підтвердження цьому. Події розвиваються в стародавньому Єгипті 2000 рік до н.е. і варто зазначити що авторці на 100% вдалось передати цю атмосферу. Ненав’язливо, без довгих нудних описів розкрито і вміло вплетено в сюжет всю суть та особливості менталітету персонажів, їх побуту та ведення господарства. Спочатку це важко сприймати, але варто прочитати перший розділ і вникнути в цю атмосферу відірватись уже не можливо. Що до мене , то я прочитала її за один день. Що до самого сюжету, події розвиваються в одній сім’ї, де здається таке спокійне та розмірене життя перевернулось з ніг на голову, з появою Нофрет, нової дружини батька. Її образ викликає досить змішані відчуття, на початку намагаєшся її зрозуміти , адже вона просто дівчина як прагне захистити себе та своє жіноче щастя, але згодом розумієш, що не таке вже й вона беззахисна і відноситься до того типу людей, що заради власних цілей підуть по головам. Тому після її смерті одразу було зрозуміло, що це не просто нещасний випадок, хоча на перший погляд так і здавалось, це вбивство, і мотив був у всіх. Але на цьому вбивства на закінчуються, адже як зазначала Агата Крісті в інших свої творах, вбивши один раз , зупинитись уже дуже важко, особливо якщо це вбивство залишилось не розгаданим. В домі панує напружена атмосфера, нікому не можна довіряти. Протягом усього твору ми бачимо як змінюються персонажі під впливом постійного страху. «Краще померти, ніж у вічному страху жити». А щодо розгадки то вона була для мене зовсім неочікуваною, хоча все ближче до завершення коло підозрюваних зменшувалось. Що ж, чесно кажучи, я не очікувала що ця книга справить на мене таке враження, адже це зовсім не схоже на Агату Крісті, тут немає знайомих персонажів, старої-доброї Англії і можливо саме це і робить книгу такою особливою.