Книга жахлива у всіх значеннях. Жахливе написання, недолугі порівняння та й загалом ідея не зрозуміла. Читання хочеться кинути на першій же сторінці.

Ця книга мало чим відрізняється від інших творів авторки в цій же серії. Основний масив тексту зайнятий її рефлексіями на тему життя і стосунків. При чому ці роздуми, почуття, відсилки до інших творів абсолютно такі самі, як і в “Парижі” та “Києві”. Атмосфери міста немає. І дія відбувається не лише в Гонконгу. Тексту про міста материкового Китаю, про Київ, навіть про Бровари наведено стільки ж. Історія з книги могла відбутися будь де. Історія… Її нам не демонструють, і навіть не розповідають, а стисло переповідають пунктиром у прискореному темпі. Докупи маємо неадекватну кількість введених героїв, всю біографію яких відтарабанюють за пару сторінок. Заявлена в заголовку Надія з’являється тільки після третини твору (і не те щоб після цього вона весь час була в центрі уваги). Про плавний розвиток персонажів, еволюцію їхніх почуттів тут не йдеться. Книга може припасти до душі, лише якщо у вас з авторкою співпадуть погляди на життя і вам буде цікаво читати її роздуми безвідносно до сюжету. Також маю зазначити, що тут бувають дуже красиві текстові конструкції (на приклад, про соєвий соус на першій сторінці 一 мене книга привабила цим текстом). На жаль, інших плюсів книга не має.