Написані ще 2011 року, невдовзі по смерті головного героя, спогади дослідника історії ранньомодерної України, відповідального секретаря «Українського археографічного щорічника», доктора історичних наук Ярослава Федорука присвячено особі його вчителя, ментора і багатолітнього наукового керівника, українського історика, археографа та сходознавця, організатора науки і громадського діяча Ярослава Дашкевича (1926–2010). Постать і діяльність патріярха української гуманітаристики, його роботи і дні за часів пізнього акме змальовано на широкому тлі соціокультурних трансформацій України 1990–2000-х років, вписано у складний, багатошаровий і щільний контекст львівського академічного побуту перших десятиліть Незалежности та співвіднесено з роботами і днями історичного середовища Києва і Львова, передусім нової ґенерації істориків, археографів, джерелознавців і архівістів, що до неї належить і сам мемуарист, – учнів і молодших колеґ професора Дашкевича, виплеканих і згуртованих знаним науковцем навколо його далекосяжних дослідницьких і видавничих планів та створеного й очолюваного ним Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.