Чесно кажучи прочитав це текст після того, як ознайомився з біографією Діккенса де йому дорікали тим, що він не може створити по справжньому заплутаний сюжет в якому не було б відразу зрозуміло хто добрий, а хто поганий і таке інше. І цей роман Діккенс писав у відповідь на такі закиди і в якійсь мірі це найгеніальніша відповідь, тому, що автор не встиг закінчити роботу над романом залишивши всі запитання без відповіді і лише показав всі «сюжетні ниточки» залишивши їх обірваними. Випустивши три випуски в журналі Діккенс помер, серед його паперів знайдено було ще три випуски, а далі нічого, ніяких чернеток, начерків, записок, абсолютно нічого, як на мене більшу таємницю автор навіть при бажанні не міг ніяк створити. Одне лише зрозуміло точно, що головного героя – Едвіна Друда, таки хтось вбив. Один із синів Діккенса у своїх спогадах згадує, що коли він запитав батька, що трапилось з Едвіном, той відповів, що його безсумнівно вбито. Тож читачу, який прочитає цей текст самому потрібно будувати здогадки й теорії, що ж трапилось чи могло трапитись.