Ця книга захоплює з першої сторінки завдяки атмосфері та напрузі, а легкий фольклорний присмак додає особливого шарму. Читається швидко, тримає завдяки настрою й інтригуючим загадкам. Місцями трохи бракує глибини, щоб стати ідеальною, але загальне враження сильне - історія точно варта уваги.

«Сови мудрі пташки, а в котів добра пам’ять, зате ми, собаки, чуємо серцем…» Знайомтеся. Музиканти. Не бременські, ні, не плутайте. Бременським до них, йой, як далеко. Бо це ж наші, рідненькі, Музиканти нашого сумного часу. Музикантами долі мені хочеться їх назвати. Бо несуть вони те, що можна подарувати, але не можна забрати у наших людей - віру, надію, впевненість у своїх силах. Рудий пройдоха Рудий (ну вибачте, не втрималася), саркастичний і злегка зарозумілий, сердечний і розважливий Мавр, величезна скеля доброти, мудра і тривожна Нікса, що ніяк не може нормально поспати. Кіт, пес і сичуня - такая ось незвичайна трійця, що подорожує крізь часи, світи і миттєвості. Певно що так, бо однозначної відповіді нам не дадуть, але воно само якось додумається. Бо ж ось вони, <b>знову</b> шукають собі прихисток на Різдвяну ніч. І таки знаходять. Уклавши угоду зі старим чоловіком, обличчя якого вкривали дивні, ніби роками карбовані шрами, Музиканти залишаються на ніч в дивному приміщенні, щось на кшталт підвалу, облаштованого під бомбосховище. Угода проста - зберегти цілими речі, яких тут повно. Насправді речі ці, не речі, - це спогади, забуті, покинуті, втрачені, ніби і потрібні, але водночас про них ніхто не памʼятає. Аж раптом в підвалі зʼявляється дівчинка, ніби і нізвідки. А далі і зовсім стаються речі, що важко пояснити. Красива різдвяна історія, сповнена неймовірних алюзій, цікавих загадок, з міфічними посиланнями, і, звичайно повна надії і світла. У нас навіть звірі здатні дарувати тепло. Четвертий дарунок - не просто дарунок. Це дар. Дар бачити, навіть у темноті. Навіть, якщо цей дар ти пожертвуєш комусь іншому.

“Память людей плинна, непевна - і в тому прокляття й дарунок їхній”. Невеличка повість для підлітків, у якій переплелися давнина і сьогодення, пам'ять і забуття. Довкола героїв Різдвяна ніч, і розпач, і надія. Я була попереджена. Так, я була попереджена іншими читачами, що сідаєш, аби проглянути кілька сторінок, - і вух! Ти вже занурений в історію. Але я все рівно не була готовою, що це буде настільки інтенсивно. Що місцями забуватимеш, як дихати, як пектиме очі. Так, ми дорослі, ми швидко зчитуємо значення татуювання, чому Імперський марш на рінгтоні, хто ті “розбійники”, - але ж зрозуміти, що буде далі, і побачити, як іде розповідь - це зовсім різні речі, еге ж? Саме так. Саме тому забуваєш, як дихати, саме тому печуть очі. І, звісно, не можна вгадати появу вигаданих істот, яких доводиться знищувати героям. А ще у Музикантах є любов до котів і розуміння їхнього котячого єства. Дбайливо відібрані епіграфи до розділів додають атмосферності і багатоголосості історії. “— Де ми? — Та ж не в Канзасі, — хмикнув Мавр. І вивалив язик від задоволення: — Завжди мріяв це сказати.” (уіііііііііііііііііііііііі! Це просто уіііііііііііііііііііііііі! Бо хто з нас не мріяв це влучно сказати?) Окрема подяка за ілюстрації Дмитра Кривоноса.