Цікава збірка двадцяти творів-роздумів про нас та нашу країну. Чільне місце серед есеїв займає питання мови. Для України рідна мова та її захист є актуальними як ніколи. Нас намагалися та намагаються завоювати принизивши та заборонивши нашу мову. Мова - це пам'ять народу, і важливу роль у її збереженні відіграють діти. Щирі, безпосередні та справедливі. Крім цього автори порушують ще низку різних, актуальних для нашої країни проблем пропонуючи власний варіант їх вирішення. Рекомендую для всіх читачів, які цікавляться серйозною літературою.

Це есеїстика, точніше, збірка есеїв, у яких визначні мислителі України розмірковують про те, що спільного та відмінного є в українців. Що об’єднує тих, хто проживає на Заході та на Сході? Що нам, українцям, насправді необхідно: мости чи стіни? Звісно, ніхто не говорить про реальні мости як об’єкти інфраструктури. Тут більш мова йде про духовні мости: мова, традиції, культура загалом. Автори говорять про стіни між нами, часто штучно утворені, насаджені нам «дружнім північним братом». Штучне відокремлення Сходу та Заходу. Пропаганда, яка налаштовує українців одне проти одного. Мені сподобалась думка авторів, що не всі стіни погані, і не всі мости хороші. Інколи дійсно варто побудувати стіну, таку, щоб висока й широка, і спалити всі мости між нами та тим, хто називає себе другом, а насправді підлий та підступний ворог. Мені сподобався есей Світлани Пиркало про те, що головним об’єднуючим фактором для всіх українців є мова. Важливо говорити однією мовою, важливо розуміти одне одного, важливо саме мовою показувати, де «свій», а де «чужий». Ця збірка сподобалась мені тим, що з одного боку, це дійсно інтелектуальна проза і читання такої літератури якимось чином робить і нас трішки розумнішими, змушує нас думати, шукати відповіді, прагнути зрозуміти. А з іншого боку, книжка написана простою мовою, читається легко, все подано доступно і зрозуміло.