Варто зауважити, що мені не часто трапляються п'єси на одну-єдину дію (та й взагалі, у світі драм такого виду аж занадто мало, як на мене), тож "Москаль-чарівник" одразу викликав мою цікавість, тим паче, що за "Наталкою Полтавкою" його нерідко просто відкидають убік, як непотріб. Даремне - історія, розказана всього чотирма дійовими особами, й кумедна, та й за мотивами щонайменше чотирьох народних казок, вона все одно заслуговує на те, щоб про неї згадувала. Драматичні твори Котляревського вирізняються не лише великою кількістю включених до дії народних пісень, але й, так би мовити, просто фантастичною дитячою наївністю. Після них вже жоден письменник не наважувався написати твір без бодай однієї великої біди. Натомість у батька української літератури ситуації зображені наскільки можливо, побутові, такі, що не несуть в собі масштабної катастрофи - окрім як для почуттів конкретної людини. І наголосимо ж, що завершуються обидва твори на позитивній ноті: белькотун возний (мову якого ледь можливо зрозуміти через канцелярит) відмовляється від Наталки заради її з Петром щастя, Финтик визнає свою неправоту й обіцяє не зачіпати Тетяну. Еге ж, "привселюдно" своїх помилок після "Наталки Полтавки" та "Москаля" жоден персонаж з драматичних творів більше не визнавав (та й в реальності таке навряд чи станеться). Котляревський був першим - цього відняти не можна. Саме через це йому можна пробачити ті маленькі недоліки, що наведені вище, однак і неозброєним оком видно, що талант його був передусім у віршуванні, а не в драматургії. Хоч і вельми шкода, що його пам'ятають переважно за "Енеїду", та водночас це навіть логічно. Хіба тільки можна похвалити видавництво за серію, в якій не забули за менш відомі твори. Та й стосовно оформлення палітурки - цей ніжно-зелений колір подобається мені більш за всі інші обкладинки.