Перша враження оманливе, саме це можна сказати про цю книгу, якщо оцінювати лише її назву. Міркування автора про мораль та релігію на прикладі тваринного світу є не просто цікавими, а змушують прийти до несподіваних висновків. Насамперед це те, що людина не унікальна істота, а всі типи поведінки, які ми вважаємо притаманними виключно людським істотам властиві також і тваринам. Висновок з цього простий: ми не вищі і не кращі за інших істот, ми частина єдиного цілісного комплексу об’єднаного на планеті Земля.

Коли я побачила книгу, я відразу подумала, що це буде про релігію, але прочитавши її я зрозуміла - вона про любов. Не люблю Докінза, дивилась інтерв'ю і читала книги, чомусь він занадто "гострий", і Вааль згадує його на початку книги і я подумала, що у цій книзі буде "дух" засудження релігій. Але ні - ти читаєш про тварин, які проявляють любов і співчуття і автор пише про те, що це вроджено, це в суті живих істот. Багато історій з життя приматологів, про суспільство мавп бонобо та слонів, про сором собак. Нам не потрібно мати релігію, щоб бути люблячим, щоб бути чесним, щоб почувати сором. Ще мені дуже подобається, що автор згадує художника Босха і пише в такій приємній манері, що ти забуваєш, що читаєш нон-фікшн, бо наче розмовляєш з автором і він розповідає історії вірності, співчуття, доброти. У книзі зовсім немає того, що автор заперечує бога чи божественне, навпаки - його філософська думка, щодо сутності таких речей достатньо плавна і обережна, але достатньо зрозуміти Книга для відпочинку, зворушлива, красива, про те, що моральність це не про правила і закони, не про прописане а про суть живих істот. Дуже раджу, отримала задоволення, обов'язково перечитаю.