Що ж, мабуть, почати (ні, НАГОЛОСИТИ) варто з того, що до "Моєї темної Ванесси" слід бути готовим. Якщо почуваєшся хитким/хиткою - не розгортай книжки, аж поки не будеш певним на 100%, що, поринувши у вир суперечностей, бруду та навіть легкої психіатрії, сам не ступиш у темне болото. Варто віддати належне Рассел, бо притаманна їй грубість у написанні гідно передала усі, як на мене, аспекти такої важкої теми. Неоднозначність. Суперечність дій, вчинків. Маніпуляція (однобока? подвійна? блеф?). Ванессу та Стрейна аж ніяк не назвеш зрозумілими героями, їхні сутності настільки заплутані, що докопування до істини змушує обдумувати ті чи інші їх кроки багато-багато разів, проте це й не дивно. Та я таки хочу наголосити на одній спільній для них обох рисі - вразливість!!! У кожного з них вона проявляється дуже по-особливому, лякаюче і чорт забирай, бо це правда, до болю ТЕМНО. Структура роману теж продумана чудово (знаю, це слово не вписується у сюжет). Я б описала її приблизно так: наслідок_часткова причина_наслідок, і так по колу. Зазвичай я такого не роблю, проте цього разу я виписала для себе кілька фраз (такими вже насиченими та емоційно забарвленими вони мені здалися): 1) Із попелу Встаю рудоволоса Чоловіків поживаю стоси. 2) "Майже всі кульбаби вже перетворилися із сонць у місяці". 3) "Я помру, якщо ти торкнеш мене". (для мене ця фраза випромінює спокій мертвеця). До речі, паралель та постійні прямі перегукування із "Лолітою" дуже пасують (якщо так дійсно можна висловитись) до загальної картини продуманого (не нею) хаосу в житті Ванесси. На останок скажу лише, що про цей роман я думатиму ще дуже довго. Усю книгу я прочитала за два дні, а перші триста сторінок проковтнула за одну безсонну ніч.

Це було боляче. Раніше я не знала, що може бути фізично боляче від читання. Інколи не вистачало повітря, виникала потреба закрити сторінку, примиритися з пекучої біллю всередині себе, зібрати усі свої сили щоби читати далі. Хоча я вдячна автору за повноцінну відповідь на питання «чому жертви насильства мовчать». Чому після спокушання, зґвалтування, зради і відторгнення вони готові життя покласти, щоб приховати темні таємниці минулого? Чому відчайдушно захищають свого кривдника? Чому можливість відкриття правди жахає їх набагато сильніше скоєного? І чи можна запобігти цьому? Ідея сюжету проста: їй п'ятнадцять, у неї немає друзів, в закритій елітній школі вона відчуває себе ізгоєм, йому сорок два, він її вчитель. Історія поступового спокушання описана так реалістично, що немає місця для сумнівів щодо правдивості того, що відбувається. Джейкоб Стрейн вправний маніпулятор, Ванесса жадає бути особливою і він уміло навіює їй ідею ексклюзивності і внутрішньої темряви. Та так, що сімнадцять років поспіль, він все ще щільно тримає її на гачку. І ось Ванессі вже тридцять два і її життя суцільне болото з алкоголю, пігулок, безперспективної роботи та випадкового сексу з незнайомцями. Вона не створила сім'ю, не зробила кар'єру, вона травмована, але визнати себе жертвою для неї тотожно визнати поразку та нікчемність свого життя. За любов Стрейна Ванесса чіпляється як за єдине, що мало для неї сенс. Цю книгу не можна рекомендувати тим, кого обманювали, примушували, використовували і зраджували ... Якщо ви пережили схоже, то вам буде нестерпно читати це. Проте, на мій особистий погляд ця книга обов’язкова для прочитання всім, у кого є діти-підлітки.

Є й такі книжки  з позначкою 18+.Ок, здивуй мене, може чогось не знаю. І "Моя темна Ванесса"  таки здивувала. Ця історія,  ведеться від імені 15річної Ванесси Вей. На першому ж семестрі дівчинка закохалась у вчителя літератури Джейкоба Стрейна. Вчитель теж "молодець" дав дитині почитати книжку Набокова "Лоліту" і виділяє її серед інших. Такий фаворизм Ванесса сприймає як взаємну любов. "- Гадаю, Нессо, ми з тобою одинакові, -шепоче він. -З того як ти пишеш, я бачу в тобі темну романтику". " Він пише зауваження до поезії, другою рукою пестячи моє коліно, і я втрачаю розум... Тоді урок закінчується. Він відсувається від мене... І ніхто не знає що саме відбувалося просто перед ними. " Від початку історії помічаю невербальні знаки : там підморгнув, поставив свою руку поверх її, там запросив до кабінету... Будучи самотньою  і не маючи друзів та підтримки , Ванесса  стає легкою здобиччю для педофіла - вчителя, легко погодившись на все, що він пропонує. Стрейн дуже обережний у свої діях. Кожного разу він питав дозволу зробити  щось , під таким кутом, наче Ванесса сама того хоче, і це схоже на газлайтинг (форма психологічної маніпуляції) . Діло доходить до сексу, але виглядає чомусь як зґвалтування. "Я порожня, мене немає". с.)" Моя темна Ванесса " Через 17років Ванесса більш тверезо оцінює ситуацію і переосмислює пережите. Але не може вийти з цього стану самостійно. Тоді вона звертається до психологині. Можливо саме це допоможе пережити минуле. В юності часто перебільшено. Це як дві крайності, де баланс дуже хиткий. Важко адекватно оцінити саму ситуацію, особливо, коли об'єкт сексуальних фантазій заохочує до дій. В мене склалась досить не однозначна думка про цю книжку. Ті посили , які не нав'язливо подаються вбачаю як відголос події 2017року . Саме в це період відбулась масштабна акція - флешмоб "#me_too" (Жінки проти насилля), і публікується ця книга. Хоча, й не читала "Лоліта" Набокова, чудово розумію про яку заборонену любов там мовиться. Тому, кістяк історії будується на  цій книжці. Мені сподобалася книжка, але сказати, що з нею відпочила не можу. Інколи мене розривало бажання її відкласти, інколи мутило від відкритих сцен збочення. Книга буде більш корисною для тих, хто пережив підліткове насилля, адже дасть зрозуміти, що є ще хтось з подібними травмами.