Дафна дю Мор'є - це авторка, екранізації творів якої дуже часто мені припадають до душі. Тоді як після знайомства з першоджерелом я зазвичай залишаюсь знудженою і розчарованою. Так було з "Ребеккою", "Птахами", "Не пізніше півночі" і "Таверною Ямайка". І навіть маючи такий негативний досвід, я все одно намагаюсь читати її книги під впливом вражень від фільмів. Цей роман я теж купила після перегляду однойменного фільму з Рейчел Вайс у головній ролі. Тому зрозуміло, що нічого особливого я від нього не чекала. Однак з перших же сторінок книга просто прикувала мене до себе. При чому особливої симпатії я не відчувала до жодного з героїв, ну може крім Ніка Кендала, який, здавалось, єдиний зберіг холодний розум у цій історії. Філіп, від імені якого і ведеться оповідь, викликав роздратування, бо інструмент "поговорити прямо через рот" для нього просто недоступний, він ліпше сам додумає і сам же образиться. Мотиви ж і поведінка Рейчел залишають безліч питань навіть після того, як твір дочитано. Та попри це за ними не нудно спостерігати, вони обоє об'ємні та цікаві. Старий будинок та маєток описані ненав'язливо, але книга при цьому неймовірно атмосферна. Оповідь дуже неспішна, просто ідеальна історія для похмурої осені. Перекладом Максима Ларченка я цілком задоволена. Досі я думала, що мова дю Мор'є мені не до вподоби, але тепер замислилась, чи не була проблема в невдалих перекладах? "Мою кузину Рейчел" рекомендую до прочитання, особливо тим, хто любить англійську класику. Тим більше, що КСД зараз перевидає цю книгу в новому оформленні.

В романе «Моя кузина Рейчел» есть над чем подумать. Дафна дю Морье является талантливым автором психологической прозы. Эта книга показывает, насколько слабой может быть человеческая натура. Как легко ненависть может перерасти в любовь и даже в страсть, а затем убить человека. Главный герой – молодой и импульсивный человек, который боготворил своего брата и проникся ненавистью к его жене, а затем, как это бывает в молодые годы, он целиком попал под её чары. Иногда главный герой производил впечатление слепого глупца, а иногда его импульсивные поступки вызывали искренне недоумение. Ребекка здесь также является очень колоритным, но вместе с тем тонким и даже противоречивым персонажем. Она может одновременно выступать в роли ангела и демона, уважаемой дамы и отъявленной обманщицы. Она знает цену своей красоты, умеет влиять и манипулировать мужчинами, чтобы, в конечном счете, достичь своей цели. Книга читается очень легко, даже несмотря на то, что некоторые моменты в ней весьма тяжелые. Герои нередко принимают экспрессивные решения и ходят на краю пропасти, а финал и вовсе впечатляет. На мой взгляд, это произведение является лучшим примером психологической прозы, которое, возможно, даже немного пугает, но от которого невозможно оторваться пока не дочитаешь книгу до самого конца.

Я не великий фанат класики, але деколи хочеться почитати і її. ⠀ Відчуйте цю атмосферу. Великий англійський маєток, бальні зали, пишні сукні, описи Лондона тих часів. Вже тільки цього достатньо, щоб книга мені сподобалась. ⠀ Що ж це за така Рейчел? Чому вона подобається всім навколо? Чому чоловіки втрачають голову від одного її погляду? Чому вона залишається неприступною для всіх? ⠀ Насправді все дуже просто. Як і вартувало очікувати, Рейчел просто неймовірно хитра. Вона вміло маніпулює всіма навколо. Ще й робить це так, щоб ніхто і не зрозумів. ⠀ Рейчел підозрюють у навмисному вбивстві свого чоловіка. Вона звичайно ж все заперечує. Але у племінника померлого аристократа є великі підозри. Один хіба лист від дядька, який майже прямим текстом звинувачує дружину, чого вартий. ⠀ Фінал для мене був зовсім незрозумілим. Точніше не так. Фінал якраз і був логічний. Але чи винна ця Рейчел чи ні я так і не зрозуміла. ⠀ Книга непогана, на таку добру четвірку. Враження зіпсувало те, що багато запитань в кінці залишилися без відповіді.