Стриманий академічний стиль автора чудово відтіняє яскраві та емоційні художні засоби, які використовують в цитованих уривках дієві особи. В цілому, книжка про Україну на розвилці та про її «розстріляне відродження», нарис про становлення нової літератури та нових форм мистецтв після більше ніж столітнього перебування української культури або під забороною, або в етнографічному «гетто» царських часів. Тобто література України повинна була переступити звичні межі «етнічного заповідника». При творчі спроби та здобутки і йде мова у книжці М. Шкандрія. Привертає увагу масштаб діалогу. До нього долучились, окрім митців радянської України, партійні діячі, російські письменники, емігранти-націоналісти та інші. Залишилося стійке враження, що діалог торкався не лише літератури та мистецтва, а й взагалі - облаштування України. Підсумок для був, нажаль, трагічний. Але в книзі мова йде про 20-ті роки – час порівняльної свободи ССРР. Поразка тогочасної самобутньої творчості – можливо, предмет нової дискусії: наскільки взагалі був можливий у тих умовах ренесанс? Не будучи спеціалістом і досить поверхнево знаючи історію культури, я отримав естетичну насолоду та низку вражень, які ще треба переосмислити. Для спеціалістів та майбутніх спеціалістів ця праця буде, можливо, ще цікавішою та кориснішою.