Жахливе і гидке (і це не про місто, це про нутро), проте лишає свій слід надовго. Відносно невеликий твір, який перевертає світ.

Певно, багатьом відома постать В. Підмогильного та основні риси його знакового твору "Місто". Тому не хочеться заглиблюватися в сюжет чи аналіз, натомість коротко підкреслити тільки основні враження. Головний герой (Степан Радченко) — людина досить жорстока. Хоча він безумовно приваблює тяжінням до розумової праці, здатністю на видатні звершення (тут достатньо і таланту, і працелюбності), але повсякчас щось затьмарює і значущі плани, і хороше ставлення до нього. Одним словом чи поворотом думки він змушує читача скривитися й згадати, що всередині людини дрімучий ліс непотрібних хотінь і слизьких виправдань. Щодо майстерності В. Підмогильного, то письменник, як завжди, тримає марку. Є якась невловима чарівність і витонченість навіть в найнепривабливіших сценах. Спостерігати за описами почуттів, польотом думок, вимальовуванням тла — справжнє задоволення і розумове зцілення. В моєму читацькому досвіді В. Підмогильний — такий письменник, про твори якого думаєш "ще одну сторінку, ще одну й до справ". Безцінно.

Валер'ян Підмогильний... Талановитий письменник, котрий не пережив "радянської" влади. Мені завжди важко згадувати представників розстріляного відродження, однак для написання рецензії не необхідно. Маю надію, що заохочу до читання котрогось із відвідувачів сайту і все це буде не дарма. "Місто" - роман доволі сучасний. Проблема міста і села, самовпевненого пролетарія і начитаного інтелігента метаморфозувала з часів, про які йдеться. Однак саме в 20-ті - 20-ті червона чума так майоріла Україною й не тільки, що у димі й попелі тих часів ми віднаходимо такі шедеври, як "Місто", недарма змішані з людськими кістками. "Місто" цікавий роман ще і для киян. Доволі детальне описання вуличок і місцевості, котрою крокує герой зацікавить кожного, хто не байдужий до історії свого міста, розвитку його архітектури зокрема, його дорослішання в цілому. На тлі журбного Києва, архітектурні шедеври якого вже почали перетворювати на гуртожитки, ми і знайомимося з динамікою головного героя - Степана Радченка - хлопця з села, який приїхав "підкорювати" місто. Чому підкорювати в лапках? Тут-то і найцікавіше, і найважливіше. Тут і розкривається конфлікт, згаданий мною вище. Тут ми і впізнаємо сучасних неосвічених "плебеїв". Тут ми впізнаємо інтелектуальну еліту України. Тут ми проводимо паралелі з сьогоденням. Вихор пригод післяреволюційного Києва аж надто лякає, якщо уявити себе його частиною. З книжкових сторінок цей вихор постає інакше, вбачається можливість порозмислити, оцінити його, пропустити через себе і зробити висновки. То що таке концептуальна проза? Це проза про нас. Про нас раніше. Про нас зараз. Про нас з роками наперед.