Ну от скажіть, хіба б ви не кинулися читати книжку з таким заголовком? Я - так. У передмові автор (засновник, до речі, школи розвитку людини SPE Education) обіцяв навчити "знаходити глибинне порозуміння" з іншими людьми. Обіцянка - цяцянка, а дурному - радість. Нижче поясню, чому. "Розмовляючи про погоду, переливаючи з пустого в порожнє (хто здобуде кубок з фрістайлу, або як сьогодні вдягнулась сусідка, вже не кажу про критику чи оцінювання того, що людина сама не може зробити краще), людина витрачає свою енергію, - пояснює автор. - Виходить, якщо ми безглуздо проговорюємо 2 години на день (а це становить 1/12 доби), то за 60 років життя у такий спосіб ми марнуємо... аж 5 років! Скажіть відверто, Ви готові 5 років Вашого безцінного життя витратити на порожні балачки?". Я не говоритиму зараз багато про те, що без small talk рідко коли обходиться навіть співбесіда чи офіційний прийом на високому рівні. Але "відповідального спілкування" мене хоче навчити людина, яка не розуміє ролі світської розмови у становлення стосунків між людьми та для якої кубок з фрістайлу - та сама безглузда тема, як і шмата на новій сусідці, ви серйозно? "Не хочеш йти до магазину – не йди і скажи про це, а якщо вже йдеш, то не показуй, наче своїм вчинком рятуєш цілий світ від глобального потепління." Ну тобто автор свідомо ігнорує ситуацію, коли в людини немає вибору - хотіти чи не хотіти йти до магазину. Ми ж усе завжди робимо з власної волі, угу. "Важко живеться? – Припини скаржитись, починай щось змінювати." Так, може, зміни інколи мусять початися саме зі скарги? Чи як тоді пан Роман оцінює заслуги наших дипломатів, які скаржилися на мордор західним партнерам? То західні партнери, за такою логікою, мусили не зброю нам давати, а просто сказати "ідіть спочатку в себе на подвір'ї порядок наведіть"? "Не подобається жити з батьками? – Переїжджай в окрему квартиру. Все ж так просто. Потрібно лише взяти і зробити." О так. Усе елементарно. Вісімнадцятиріччя ж приходить до людини завше з мішком грошей і новою трикімнатною, а проблема "не подобається жити з батьками" ніколи, звичайно, не йде в комплекті з вивченою безпорадністю (нав'язаною, до речі, самими батьками). Просто візьми і швидко втечи з дому, якщо батьки/чоловік/дружина/сусіди по кімнаті поламали тобі обидві ноги, угу. "Вбийте в собі будь-яке бажання критикувати. Створюйте. Якщо що-небудь не подобається Вам, то створіть своє – краще." Ні, пане Романе, це так не працює. Я віддаю свій ресурс - матеріальний, фізичний, психологічний, - і я хочу за нього отримати адекватну винагороду, інакше ця торгівля нечесна. Не мусить клієнт, який віддав гроші в ресторані, отримати страву з личинками мух і коментарем "не подобається - готуй вдома". Або ось порада, як реагувати на приниження: "– Ти нічого не вмієш, в тебе руки ростуть не з того місця! – Я тебе люблю, ти робиш мене кращим/ою." Дякую, ми це підставляння другої щоки вже проходили. Якщо людина сама не захищатиме своїх інтересів, то замість неї цього не зробить ніхто. А добрі слова сприймуть як слабкість і терпильство. І вишенька на торті: "Можливо, і ворожа армія, яка хоче захопити наші цінності – це плід нашої обмеженої уяви? Може, насправді це лише група подорожніх, які, блукаючи навмання, потрапили в «наші» володіння? Можливо, вони прийшли з миром і готові бути добрими гістьми? Чи не вигідніше буде об’єднатися з ними, запросити до себе, розпитати про звичаї і таким чином самим стати багатшими і розумнішими?". Ой, вей, ми як мінімум 30 років так жили - в розпитуванні й намаганні об'єднатися. Можна, ми тепер візьмемо в руки по автомату і сходимо погуляємо? Я не можу сказати, що у книжці Романа Кушніра немає нічого корисного. Все ж таки рідкісна річ на нашому обрії - українська (не перекладна!) психологія. До того ж автор цитує Нечуя-Левицького, знає про Гаррі Харлоу і трансактний аналіз (ОМГ, куди лиш його не пхають!). Ось цю фразу я носитиму з собою на всі обговорення в "Людоньки порадьте", де замість відповідей по суті люди пишуть авторові допису якусь гидоту: "А скільки разів Ви сьогодні дали іншим людям камінь, коли вони просили у Вас хліба?". Ну а якщо вже оцінювати книжку Романа Кушніра загалом, то аналогія напрошується з його ж третьої глави: "Я розбив вазу, я неакуратний слон. – Нічого страшного, зате ти в мене чесний і порядний." Психології в цій книжці мало, ба часом бракує навіть елементарної логіки й знань про навколишній світ. Але для того, щоб вийшла хороша книжка, треба мати досвід у написанні десятка поганих. Бо не навчишся плавати, доки води у вуха не набереш.