Чи існує ідеальна книга про виховання? На мою думку, такої не існує. Адже кожна дитина, батьки і сім’я загалом унікальні. Тому універсального рецепта, чіткого плану дій, дотримуючись якого в результаті отримуємо супер-дитину , не існує. Багато написано книг на цю тему. Питання виховання піднімалося за всіх часів і народів. На це впливають і культурні особливості, традиційні цінності,і місце проживання. Але, все ж таки, є фундаментальні глибинні основи, які універсальні будь-де і будь-коли. Для того, щоб впевнено говорити і давати поради потрібно мати досвід, а не розказувати про якісь ефемерні поняття. Власне, автор книги Шалва Амонашвілі, на прикладі власної сім’ї розповідає і ділиться спостереженнями та аналізує припущені помилки. Книга складається із 3-ьох частин: 1. Балада про виховання. 2. Сповідь батька перед сином. 3. Березневий вік. Листи до доньки. У першій частині автор знайомить нас із основами «гуманної педагогіки», що трактується як педагогічне життя, в якому виховуються всі її учасники. Тут розповідається про її основні засади, надаються приклади із життя сім’ї Амонашвілі та притчі до кожного окремого випадка. Така структура дозволяє розповіді бути «живою» і не перенасичуватися настановами і сухими порадами. Як вже зрозуміло із назви у другому розділі ідеться про досвід виховання сина. Багато ідей з цього розділу мені достатньо близькі і досить цікаві. Шалва Амонашвілі знайомить нас із шляхом пройденим його сином від народження і до становлення його як самодостатньої особистості із післямовою. До прикладу, дуже сподобалося, як батько знайшов підхід до сина через написання листів від імені улюбленого героя малого. Це дало змогу «достукатися» і підштовхнути у правильному напрямку малюка. Можу із впевненістю сказати, що цей розділ мені найближчий і найбільше припав до душі. «Березневий вік. Листи до доньки.» Тут автор робить акцент на тому, що умови виховання до різний дітей однієї і тієї ж родини різняться між собою. Якщо процес виховання сина відбувся відносно гладко, то з донькою довелося долати багато перешкод. Отже тут опубліковані реальні листи батька до його доньки, надіслані із кімнати у кімнату. На жаль, мені цей розділ не так сподобався, як попередній через те, що різні підходи відрізняються у зв’язку із статтю дитини. Робиться акцент на тому, що дівчинка – це майбутня жінка і її гідністю мають стати традиційні цінності, жіночу долю і т.д. Гендерні стереотипи беруть верх і мій здоровий глузд відмовляється це сприймати. Я вважаю, що потрібно знайомитися із різними виховними методиками і на цій основі уже формувати свою особисту, підходити до процесу максимально творчо і виважено. Адже процес виховання доволі складний і багатогранний і у ньому приймають участь усі члени сім’ї.