Дара Корній "Місяцівна" - прочитана. Продовження "Сузір'я Дів". На початку розповім? як я взагалі потрапила на цю дилогію. Якось, ходячи по магазину і роздивляючись навколо, мої очі натрапили саме на "Місяцівну". І лиш коли потрапила додому, я знайшла інформацію, що це друга книга. Ось така міні-історія) Друга книга оповідає нам про Терезу-Надію, або ж, як її ще називають, Місяцівну. У дівчини теж не проста доля. Їй потрібно буде розплутати клубок історії не лише свій, а й дводушника, котрий поселився в неї після аварії. З одного боку я проспойлерила, але знаєте, в даному випадку це треба знати. Навпаки, буде цікавіше, що вона дізнається. Так от, якщо ви читали першу книгу, то ви знаєте, як Тереза-Надія стала дочкою Василини. А іншим раджу прочитати спочатку першу книгу, адже без неї деякі моменти будуть не зрозумілі. Тепер щодо головних героїв. - Тарас - дідусь Місяцівни. Тут він розкривається більше. Хоча інколи його професія бере верх. Коли, навпаки, потрібний саме дідусь. Однак в одному моменті із книги він допоможе. - Теодор - брат Василини по батьку і, на перший погляд, дядько Місяцівни... - Мольфар - а от про нього нічого не скажу, самі прочитаєте. Це був для мене неочікуваний поворот. Але теж цікавий герой. В першій книзі Василині потрібно було розплутувати клубок, а в цій - Місяцівні. Плетиво історій вражає. І знаєте, забула відзначити, що пані Мирослава майстерно показала дитячі роки Місяцівни у вигляді спогадів. І не всі роки, а ті які важливі. Це мені дуже сподобалось. Гармонійно вплетено в історію. Навіть не знаю, яка книга сподобалась більше. Мені сподобались обидві. А ще я плакала під час читання обох. Актуальні теми: історія, кохання, дружба, вірність. Наприкінці скажу, що "Сузір'я Дів" та "Місяцівна" стали для мене особливими книгами, які дають наснаги жити і вірити у добро. Знаю, дивно звучить, однак це так. А ще після них хочу перечитати "Гонихмарника" - це перша книга, яку я прочитала у пані Мирослави. І хоча прошло близько десяти років, коли я її читала, але досі памятаю деякі моменти. І це дивовижно. Дякую видавництву за можливість тримати книгу в руках! І величезне дякую Дарі Корній за історію в ній!

«Місяцівна» - це продовження «Сузір’я дів», ця книга більш містична, і водночас більш темна і захоплива. Місяцівна – так називають Терезу в сім’ї. За легендою, в горах колись жила дівчина, яка забирала чужий біль і горе, трансформуючи його в картини. Чарівниця, а проте був у неї суперник, який живиться людським злом у душах, і звів він зі світу Місяцівну. Однак, як вчить нас ньютонівська фізика, нічого не береться нізвідки і не дівається в нікуди, так і Місяцівна перетворилася на небо, і час від часу падає на землю дощами, і народжується тоді дівчинка, яка має її силу. На цій метафорі і побудоване життя і трагедія Терези. Вона незвичайна, хоча і не підозрює про це до дев’ятнадцяти років. Потрапивши одного разу в аварію, вона несвідомо пускає до себе іншу душу, злу і вічну, яка прокидається кожної повні, і тоді Тереза нічого не пам’ятає, лише прокидається на сокальському цвинтарі, з кров’ю під нігтями і всередині. Про це читати страшно. Дводушництво (одержимість) – це явище, не вельми досліджене ні науковцями, ні священиками, однак авторка не бере на себе роль професіонала, вона досліджує душу людини, яка не готова так просто піти з цього світу на угоду комусь, навіть сильнішому за неї, а готова боротися. І перемагати. Це книга про надію (недарма Надія – це друге ім’я Терези), про любов і мудрість, про сім’ю, про чесність, про віру і своє місце в світі. Дара Корній – це одна з найулюбленіших моїх авторок з сучукрліту, і читання її текстів – це причащення до мудрості, українського, львівського, карпатського духу. Коли я читала описи міста, чітко уявляла Львів. В кінці книги взагалі дуже соковита карпатська атмосфера, і я стала б читати цю книгу лише заради того мольфарського і дивного, чим наповнена остання четверта частина книги.

«Місяцівна» - продовження першої частини дилогії, яка називається «Сузір’я дів». В другій частині описується вже життя Терези-Надії, а не її матері, як було в першій частині. Хоча книга і є продовженням, я того не знала, і прочитала у відриві, і можу сказати, що якщо втратила щось, чи не зрозуміла, то зовсім трохи, і дочитавши, планую таки познайомитися з «Сузір’ям дів». Тереза альбіноска. Вона особлива, і рідні називають її Місяцівною. Вона живе з матір’ю, бо батько загинув в аварії, також вона має любого дідуся, і друга – дідусевого сина від шлюбу з другою жінкою, Теодора. Одного разу Тереза потрапляє в аварію, де мало не гине, але, чудом виживши, вона дуже змінюється, і на першу повню вона втрачає розум, і опиняється на сокальському цвинтарі, брудна, з брудом і кров’ю під нігтями. Найжахливіше – те, що вона блює кров’ю, і те, що вона нічого не пам’ятає. Дудусь-психіатр намагається визначити діагноз внучки, але все намарно, тому що це не розлад власної психіки Терези. Вона стала дводушницею, тобто в її тілі стали суміщатися її власна душа, і чужа, зла, яка прагне вбити рідних і саму Терезу. Разом з Теодором і щоденником матері Тереза прагне встановити, хто вона, і як їй стати собою наново. Ми дізнаємося страшну історію з минулого Терези, а порятунок виводить зовсім не туди, куди спершу можна було подумати. Книга динамічна, продумана, атмосферна і гарно оформлена. Мені сподобалася.