Книга 1. Містечкові історії
Анатолій Дімаров (Анатолій Гарасюта — 1922–2014) народився в Миргороді на Полтавщині в учительській сім’ї. Коли родину розкуркулили, заради безпеки дітей батьки розлучилися. Його мати вказала що чоловік помер, змінила документи й дала дітям своє дівоче прізвище.
«Містечкові історії» — це серія невеличких повістей, у яких автор висуває низку морально-етичних проблем життя українців за радянських часів.
Жива мова, цікаві герої та сюжет занурюють у світ українського села, починаєш розуміти людей довкола. Автор не робить своїх героїв ідеальними — вони такі, якими є звичайні люди зі своїми вподобаннями й недоліками.
Героям повістей притаманні висока громадська активність, готовність прийти на допомогу, вміння обстоювати свої життєві переконання. Такі герої, як Панас Юхимович, Загурко, Кобзик — люди безпринципні й нестійкі. Пішовши на компроміс із власною совістю, вони самоізолювалися, збайдужіли до всього, крім свого добробуту.
Книга 2. Міські історії
Анатолій Дімаров (1922–2014) написав «Міські історії» у роки своєї творчої зрілості. Проте не тільки досвідченість автора сприяла тому, що вони посіли незаперечне місце серед знакових творів його чималенького доробку й набули популярності в читачів. У часи несвободи й «грому перемог» соцреалізму ці оповіді привертали увагу насамперед незвичною тематикою – родинні стосунки, страждання й радощі героїв. Не надумані, не штучні. Адже, за словами письменника, він в архіви не ходив, очевидців не шукав. Те, що зворушувало в житті, те й описував. І робив це завжди з неабиякою майстерністю, бо володів особливим даром бачити душу людини, розуміти тих, хто жив непомітно для інших, наче скрадаючись і водночас переживаючи значні потрясіння, потерпаючи від несправедливості, щиро радіючи несподіваним подарункам долі. Ці непрості історії спонукають до роздумів: автор, зазвичай психологічно тонко змалювавши ситуацію, усувається від оцінювальних суджень.
