Ця книжка може видатись трохи неочікуваною. Позитивна обкладинка, легкий веселий початок можуть ввести читачів в оману, що це просто такі собі акварельні оповідки про буденні дитячі розваги. А ось і ні. Повість серйозніша та глибша, але від того абсолютно не нудніша. Сподобалось поєднання кумедно-безглуздих дитячих ігор із реалістичним життям з усім його несправедливостями, бідами і часом трагедіями - усе це вдало перетасовано і висвітлено із дитячим оптимізмом. Тон оповіді теж вибраний класно - безпосередність і "наївна хитрість" Микити емоційно забарвлюють усі події. Є кілька чудових образів-символів, немає пафосу (о, дякую за це). Цікаво було читати щоденник Микити, хоч здається, що може бути цікавого в звичайнісінькому дворі звичайнісінького будинку. Читається легко, речення короткі й доступні для дитини, просто в тексті пояснені деякі фразеологізми. Звичайно, книжка навряд чи стане для дітей аж такою улюбленою, надто багато в ній серйозного, але точно зацікавить, адже багато в ній і кумедного, та і загалом у ній багато справжнього життя.

Ользі Купріян вдалося влучно описати світ очима дитини, повість написана з гумором , є класні жарти, доки читала, усмішка частенько з’являлася на моєму обличчі. Ця історія життєва й реалістична, їй віриш. У ній описується життя, дитинство, дружба, розчарування, мрії та маленькі радості. Авторка, поряд із описом щоденних пригод дітей, торкається й доволі складних, важких тем, тому гарно цю повість читати сім’єю, щоб батьки могли обговорити із дітлашнею події із книги, пояснити незрозумілі моменти. Головний герой – Микита, його найкраща подруга Мирослава, та й усі інші із їхнього двору: адже у дитинстві острівець твого проживання часто здається тобі твоєю сім’єю, сусіди стають близькими людьми або найкращими друзями. Чесно, щиро, місцями дуже кумедно, а моментами щемко і сумно. Для дітей середнього шкільного віку.