як люди, що живуть на кладовищі, можуть бути щасливими? дуже просто, насправді, або дуже складно, це з якого боку дивитися. наскільки яскрава, розмаїта та вибухова Індія (в прямому та переносному сенсі), настільки ж багатошаровий цей роман. починається все історією Афтаба, який став Анджум, недоторканою й благословенною, але водночас і ненависною гіджрою, представницею окремої касти, а також третьої статі. вона знайомиться з багатьма людьми, їхні долі тісно переплітаються, за життя вона зазнає страшного болю, але й граничного щастя. розкидані по різних кутках Індії, наші герої переживають геноциди, війни, збройні конфлікти, кастову, класову, гендерну, релігійну ненависть, насправді важко перелічити всі ці складові їхнього життя, але зрештою опиняються у гостьовому домі на кладовищі, де опікуються новим життям. неймовірно, наскільки по-різному може сприйматися текст. зважаючи на останні кілька років, мене він не вразив своєю жорстокістю й буденністю смерті, це норма для них і норма для нас, але вразив своєю поетичністю. я раніше не читала Арундаті Рой, її стиль просто неймовірний, а переклад!! посилаю перекладачеві повітряні цілунки, це просто ангелики спустилися з небес і нам його принесли, бальзам на мою душу. ця книга як коштовна скринька, виняткова й мінлива, дуже цінна, з якого боку не поглянь

"Міністерство граничного щастя" - це унікальне поєднання публіцистичної стилістики із художністю найвищого ґатунку. У книзі багато політичних та релігійних гасел, ситуацій, поглядів, але все це показане переважно очима звичайних людей - як прості індійці бачать конфлікт, як вони його відчувають, як страждають. Дуже фрагментарна оповідь із частими саркастичними вставками-експериментами - як-то програмна брошурка протестанта, який голодує, чи читанка "для дітей" Тіло. Від цієї читанки просто волосся дибки стає - і не скільки через жахи, які в ній описуються, стільки через запитання, на які немає відповіді, або навпаки відповіді, хоч і надто очевидні, але так ніколи їх ніхто не дасть. Тут немає дуже розлогих художніх описів, але те, що проскакує між подіями - надзвичайної сили емоційного впливу. Кривава, брудна, розламана Індія все одно залишається для Арундаті Рой прекрасною, хоч часто може скластись враження, що авторка ненавидить усе те, настільки високий градус правди в її оповіді. Так не прийнято, про це ж ніби не говорять, це не патріотично - могли б їй закинути, але той, хто читає книжку серцем - той розуміє, що мало хто настільки любить і мало кому аж так болить доля Індії.