Міфи — це не пусті вигадки і не дитячі казочки. Це архетипні сценарії, якими людство описує і пояснює собі хаос, страждання, осяяння і боротьбу. З давніх-давен і донині ми черпаємо з цього прадавнього джерела. Кемпбелл стверджує: міфи не лишилися в минулому, не стали мертвим відлунням тисячоліть, вони переходять з нами в теперішнє і майбутнє, супроводжують нас, навіть коли ми про це не здогадуємось.

Доказ цьому знаходимо і в нашому сьогоденні: ми, українці, просто зараз творимо нову міфологію — і паралельно пізнаємо нашу давню, споконвічну, довгий час несправедливо замовчувану. Наша міфологія війни — від Привида Києва до неопалимого керамічного півника з Бородянки — це наша колективна броня. Це спосіб психіки тримати удар, переборювати страх, знаходити сенси там, де, здавалося б, лише руїни.