Начну с того, что "Сумерки" для меня - отдельная эпоха, можно сказать, мини-жизнь. Как и у всех девочек, в детстве меня накрыла волна фанатизма и влюблённости в Сагу. Пересмотревшая все фильмы по нескольку раз, прочитавшая все книги, как была я рада, что вышла эта! Да ещё и от лица самого Эдварда Каллена :) Но, к сожалению, после прочтения остался неприятное послевкусие. Даже, сказала бы, амбивалентное. С одной стороны, дай мне эту лет в 12-13 - плакала бы на каждой главе, ощущая "бабочек в животе" и мечтая, чтобы меня кто-то любит точно также, как Эдвард свою Беллу. Некоторые моменты вызывают улыбку, некоторые.. смешок. А некоторые заставляют прочувствовать то самое чувство "испанский стыд" - когда делает или говорит кто-то другой, а стыдно тебе! Возможно, всё дело в возрасте. То, что читалось взахлёб в 15 лет, вряд ли будет актуальным доя 25-летнего.Тоже самое и для меня. Но всё-таки, я считаю, что эту работу можно было бы дотянуть и до более взрослого уровня, сделав бестселлером. Чего--то не хватает.. Возможно, каких-то "человеческих" чувств и качеств. Ведь в жизни не бывает всё так идеально, а сказки читать мало кому нравится. На вкус и цвет!

У мене досить суперечливі відчуття щодо цієї книги. З однієї сторони "я-підліток" просто пищала від того, що зможу знову прочитати "Сутінки" тільки від імені Едварда. Але "я-доросла", уже навіть після прочитання, не розумію навіщо взагалі було випускати цю книгу, коли уже пройшло більше десяти років після закінчення циклу. Сюжет книги повністю повторює "Сутінки". І хоча я цю серію читала дуже давно, як тільки вона виходила, ще до екранізації, я чудово пам`ятаю все що там відбувалося, усіх героїв та події. Тому ця книга була досить нудною і затягнутою. У "Сутінках" Белла спілкувалася і з батьком, і з друзями, і з Джейкобом - тому подій було більше. А тут Едвард або з сім`єю, або з Беллою. Або зітхаючи думає про свою найкрасивішу в світі, неповторну Беллу і про те, як би її ненароком не вбити. Десь до середини книги взагалі майже нічого не відбувалося, або повторювалися уже знакові події та репліки, які ми уже напам`ять знаємо (щось типу "Скільки тобі років?", "17", "Як давно тобі 17?", "Давненько".) А ще знаходитися в голові Едварда, це як постійно читати щоденник дівчинки дванадцять років, яка закохана в найкрасивішого хлопця школи. Якось загадковий і мужній Едвард із "Сутінок" не співпадає з ванільним Едвардом в даній книзі. З однієї сторони це досить ностальгічна історія, але як доросла людина я розумію, що автор вирішив ще трішки заробити на фанатах серії.