Трансформація вражень… ⠀ Саме це відбулось у мене з книгою «Ми завжди жили в замку» від видавництва Жорж. ⠀ Я почала читати її ще до початку повномасшабного вторгнення росії в нашу країну. Спромоглась закінчити лише на третьому тижні цього жаху. ⠀ І якщо на початку книга не викликала ніяких особливих емоцій, то у фіналі мене вразило те, як моє сприйняття переклало вигадану історію книги на реальні події. ⠀ Сестри Блеквуд та їхній дядько живуть у родинному будинку. Вони ведуть усамітнений спосіб життя, не з‘являються на людях та намагаються не контактувати з ними. ⠀ На це є причини: майже всі жителі містечка налаштовані вороже до цієї сім’ї. І кожен з них хоче показати свою неприязнь різними способами: кепкуванням, плітками, лихими словами. ⠀ Як і кожна сім‘я, ця має свої скелети в шафах. Серед них й раптова смерть усіх інших членів родини Блеквуд, про причини якої в містечку досі ходять найрізноманітніші чутки. ⠀ Та що б не відбувалось за дверима родинного будинку Блеквудів, які б таємниці там не приховувались, ця сім‘я була там щасливою! ⠀ І яке право мали жителі містечка щось змінювати? Хто дав їм право руйнувати чуже життя? ⠀ Досі не вирішила чи сподобалась мені книга і чи буду я знайомитись з іншими творами авторки. Але я точно зрозуміла біль головних героїнь від того, що зробили їхні «сусідоньки». ⠀ Та знаєте, краще б не розуміла… ⠀ P.S. До речі, під час читання не полишала думка про те, що насправді ті дівчатка вже давно відійшли в інший світ, хоча самі про це не здогадувались. І навіть натяки на це я знайшла. Але хто знає, якою насправді була ідея авторки.