Вже не діти, але ще й не дорослі... Коли тобі вже не пасує ховатися в закуток, щоб виплакати страхи чи болі, але ще зовсім мало років, аби об’єктивно сприймати слова, події, вчинки... Тоді усі виверти долі здаються нездоланними, а люди — категорично — або друзями, або ворогами...

Герої повісті “Метелики в крижаних панцирах” — сучасні підлітки в сучасному світі дорослих людей. Вони наважуються на рішучість, на визначення власної життєвої осі та сподіваються на допомогу. У чіпких лещатах комплексів і невпевненості вони схожі на барвистокрилих метеликів, скованих кригою сумніву та непорозуміння. Бо коли тобі тринадцять-чотирнадцять, світ поділений навпіл лиш на біле й чорне, заборони дорослих — зайві, швидкоплинне життя не варте нічого, а перше кохання — варте усього. І як здолати всі ці пороги, коли ти — в колісному кріслі, коли кожна перешкода видається вищою за Говерлу?..