Медицина доказова і не дуже
Бумажная книга | Код товара 1295553
Yakaboo 4.7/5
Автор
Андрей Семьянкив
Издательство
Віхола
Язык
Украинский
Год издания
2021
Количество страниц
272
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х200 мм
Переплет
Мягкий

Все о книге Медицина доказова і не дуже

50% ліків на планеті Земля призначаються неправильно. На тій самій планеті 50% пацієнтів приймають ліки не так, як треба. Не дуже оптимістично, авжеж. Додайте до цього альтернативну медицину, гомеопатію, інста-гуру без медичної освіти, які роздають свої поради направо і наліво, та натренованих нашим «профілактичним» вживанням антибіотиків бактерій — і отримаєте повну картину.

Книжка лікаря й автора популярного блогу про медицину MED GOblin Андрія Сем’янківа — це своєрідний путівник медичними нетрями: від того, як працюють ліки й що ховається за народною медициною, гомеопатією та стовбуровими клітинами, і до конспірології та навичок розпізнавання призначених фуфломіцинів.

Чому бактерії на підлозі лікарні небезпечніші за ті, що живуть у вашій кухні? Як поширюються  антивакцинаторські міфи, і навіщо королеві гомеопат?  Чому антибіотики зазвичай можна поєднувати з алкоголем (і до чого тут пиво, гонорея і сифіліс)? Що насправді роблять оксолінова мазь і гематоген та чи варто обклеювати своє тіло тейпами? А також про фітотерапію, інгаляції з вареної картоплі, дієти, уколи, пуповинну кров та інші прогресивні (насправді не дуже) методики розповідає автор книжки, пояснюючи водночас, як критично аналізувати медичну інформацію.

Андрій Сем’янків — лікар та автор блогу про медицину MED GOblin, кандидат медичних наук.

Понад 14 років працював в анестезіології та інтенсивній терапії. Крім лікарської практики, Андрій брав участь у міжнародних клінічних дослідженнях, навчав цивільних і військових медиків.

Свій блог у соцмережах почав вести під час роботи за кордоном. Відтоді Андрій пояснив десяткам (якщо не сотням) тисяч людей, що пацієнт має право знати, чим і чому його лікують, що лікарі — теж люди, які можуть помилятися, медицина — це не таємниці для обраних, а чіткі наукові знання, і що кожен мусить брати на себе відповідальність за власне здоров’я й лікування.

Читать полное описание
Свернуть
Характеристики
Автор
Андрей Семьянкив
Издательство
Віхола
Язык
Украинский
Год издания
2021
Количество страниц
272
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х200 мм
Переплет
Мягкий
Рецензии
  •  
    Дотепно про медицину 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Цю книжку варто прочитати самому, а потім передати мамі, бабці і отій сусідці, яка усе лікує содою, банками і святою гірчицею. Я дивуюся: ну чому такі книжки не виходили раніше? Я радію, що вони нарешті почали з'являтися, адже це позбавить багатьох людей непотрібних витрат в аптеках, а головне - вбереже їх здоров'я та час, а серед лікарів задаватиме планку. Нині таке популярне словосполучення як "доказова медицина" - це ніщо інше, як медицина, що діє, що заснована на досвіді, доказах, сучасних протоколах, а не порадах, які бродять, наче привиди, поліклініками України ще з часів минулого тисячоліття. Ні, вона не відкидає попередній досвід, вона пояснює, чому важливе критичне мислення. Адже надто, якщо це стосується здоров'я
  •  
    Захопливо про доказову медицину, фейки, шарлатанів і антиваксів 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Медицина як частина природничої науки ніколи не дає 100% точних відповідей на поставлені питання. Велика кількість різноманітних мінливих факторів, особистості того чи іншого людського організму, що може проявлятися в різній опірності до інфекцій чи банально – генетичній схильності до тих чи інших хвороб або генетичному спадку до довголіття тощо, слугують причиною того, що в царині медицини оперують імовірностями, а значить, завжди залишається поле для досліджень, експериментів, але в той же час – для домислів і фейків. Саме цьому «різнобарв’ю» медицини й присвячена книга Андрія Сем’янківа, більш відомого за блогерським псевдо MED GOblin, «Медицина доказова і не дуже».

    Стисла, написана зрозумілою мовою із елементами сарказму та дотепного гумору вона слугує читачу дороговказом до наукової медицини та вчить, як убезпечити себе від шарлатанства, невігластва та пройдисвітства, які мають властивість раптово виринати на шляху до отримання людиною власного здоров’я.

    Оминаючи складні медичні терміни чи особистості марозрозумілих пересічному читачу процесів на кшталт фармакокінетики препаратів чи патогенезу захворювань, автор піднімає буденні питання, щодо яких постійно точаться суспільні дискусії, як то вакцинація, гомеопатія, прийом антибіотиків, «очистка кишківника» тощо. Не залишаючи двозначних трактувань і покладаючись виключно на доказову медицину, книга захопливо й нанівець знищує все те, що не проходить випробування експериментом і доказовістю. Наприклад, автор вщент розносить ту ж гомеопатію, наводячи ті дані, якими її прихильники намагаються піднести цю псевдонауку до рангу «дієвої», причому використання самої «доказової бази» гомеопатів на виході дає… плацебо, що непогано тішить і веселить у процесі читання.

    Чи не найбільш обговорюваній наразі в суспільстві медичній темі – вакцинації – присвячена окрема глава. Здавалося б, невже одна з найбільш успішних в історії медицини методик по стримуванню хвороб може породити в майбутньому дискусії щодо її доцільності? На превеликий жаль, серйозну загрозу суспільству в наш час створив так званий антивакцинаторський рух, поширюючи немалу кількість дезінформації та фейків щодо вакцин. Автор доступною мовою та наявною достовірною статистикою спростовує найбільш поширені дезінформативні тези та вказує на місця хибних і шкідливих думок активаксів. Наприклад, доволі поширеною думкою останніх слугує заклик до батьків дати перехворіти своїм дітям на «нестрашну дитячу хворобу» кір замість отримувати від неї щеплення. В 2010 році ця «нестрашна хвороба» в світі стала причиною смерті в дітей віком 1-4 років у 3,8%. Для порівняння: утоплення стало причиною смерті в 3,3%, ДТП – 2,9%, вроджені вади – 2,5%, вогонь – 2,4%, туберкульоз – 1,4%, падіння з висоти – 1,1%, епілепсія – 1%. Зазвичай, якщо відкинути найбільш навіжені упередження щодо вакцинації на кшталт «чипування», більшість людей переживає за своє здоров’я через можливі ускладнення після вакцинації. Але для розуміння цих ризиків автор наводить наступну статистику. Ускладнення при вакцинації АКДП (дифтерія, кашлюк, правець) у дітей: температура – 1 із 4 дітей, блювання – 1 із 50, судоми – 1 із 14000, тяжка алергічна реакція – 1 із 1000000 дітей. В той же час ускладнення кашлюка: пневмонія – 1 із 4 дітей, судоми – 1 із 100, зупинка дихання – 3 із 5, смерть – 1 зі 100. Тобто, «убезпечуючи» своїх дітей від вакцинації АКДП, батьки дітей фактично співставляють ризику смерті ризик отримати блювання, або тимчасовому підняттю температури обирають пневмонію. В книжці ви не знайдете методів переконання антивакцинаторів (як такі, окрім наведення статистики з порівняння ризиків/переваг та іноді пояснення цих показників, вони відсутні), але зможете зрозуміти, до якої небезпеки призводить невігластво з відмови вакцинуватися.

    «Найкраща в світі» радянська медицина отримує в цій книзі свої хвилини слави. Радянський Союз був настільки розвинутою та передовою країною, що всі спрямовані на розробку зброї кошти не дозволяли розвивати будь-яку іншу галузь, і саме тому виробництво ліків відбувалося за принципом «слєпіла із тоґо, что било». Звідси й з’являються як ліки з ракетного палива (які, до слова, не довели своєї ефективності та використовуються виключно в країнах колишньої тюрми народів – СРСР), так і купа псевдомедикаментів типу оксолінової мазі або «ліків» для внутрішнього прийому з 0-ю біодоступністю (тобто, не всотуються в кишківнику та виходять через пряму кишку в тому ж самому вигляді, в якому потрапили до рота). Відсутність належного фінансування та конкуренції спричинили умови, за яких потрібно було видавати на гора якісь медичні досягнення, спрямовані на «оздоровлення» нації, от і «клепали» в «Нєрушимом» дешеві (або як тоді називали – доступні) «ліки» або методики, які так і не набули свого запровадження в цивілізованому світі. До речі, славнозвісна, але бездоказова, «аутогемотерапія» (коли з вени в шприц набирають кров і засандалюють її цим же шприцем у дупу) настільки набула своєї популярності саме в Радянському Союзі, що й дотепер можна зустріти застосування цього радянського рудименту в нашій вітчизняній медицині.

    З оксоліновою маззю вийшла не менша хохма, якщо не брати до увагу шкоду, яку могло заподіяти її широке застосування. За запевненням її розробників, ця мазь зменшувала захворюваність ГРВІ на 40-50%. Проте після запуску її в продаж в 60-х роках захворюваність на ГРВІ в Радянському Союзі… зросла. Та й інші дані як мінімум не доводять її користі: в епідсезоні 1967/68 років середньотижнева захворюваність ГРВІ в СРСР складала 608 випадків на 100 тис населення, тоді як у Великій Британії – 340. 1970-й рік дає показники відповідно 905 і 720 випадків. І як фінальна життєва іронія – спад захворюваності на грип після розпаду Радянського Союзу. Розділ про неефективні та недоведені в питанні ефективності радянські ліки закінчується дотепним поясненням, чому снікерс є не менш корисним за гематоген, який теж усе ще має немалий попит на вітчизняному ринку.

    Ми вже торкнулися теми ін’єкцій у дупу, й цій процедурі також приділено кілька сторінок. Думка про більшу дієвість та ефективність ін’єкцій перед прийомом пігулок насправді є не більше, ніж упередженістю. Медичні дослідження спростовують цей поширений міт, більш того, доводять певну шкідливість вибору ін’єкцій перед пігулками на амбулаторному та стаціонарному лікуванні (думаю, не потрібно пояснювати, чому ін’єкції мають перевагу в реанімації та на операційному столі) – через у 3-5 разів дорожче лікування та ризик отримати ускладнення від процедури. Й хоча це світова, а не лише вітчизняна, тенденція – намагання лікарями та пацієнтами обрати ін’єкційні форми ліків, особливо в стаціонарах, усе ж набагато більша прихильність до голок спостерігається в країнах третього світу на кшталт України, Ірану або Танзації.

    Критичне мислення та покладання на доказову медицину спроможне убезпечити пересічну людину від найскладнішого – розгледіти підступність інформації, яка поширюється «гуру світової медицини». Багатьом відомий той факт, що дворазовий нобелівський лауреат Лайнус Полінг, користуючись власним авторитетом, колись доволі потужно, хоч у підсумку й невдало, просував свою теорію лікування хвороб «кінськими» дозами вітаміну С. Розвиток сучасної науки, а найголовніше – навала різноманітної інформації, змушує бути пильними щодо її достовірності як ніколи раніше. Відомий вірусолог Люк Монтаньє, який, на секундочку, в 2008 році отримав Нобеля за відкриття ВІЛ, вже через рік став псевдонауковцем, коли почав доводити свою теорію передачі «електромагнітного сингалу» ДНК воді, з якої цей сигнал можна записати на файл, передати його на іншу сторону земної кулі електронною поштою, «опромінюючи» склянку з водою та отримуючи… дані ДНК. Більш того, паралельно Монтаньє став позитивно відгукуватися й про гомеопатію. Зрештою, 85-річного діда Франція позбавила роботи в вітчизняних дослідних установах, після чого той перебрався в… Китай, продовживши свої експерименти в Піднебесній, а по факту, напевне, – успішно заробляючи собі не небідну старість. Цей випадок слугує найголовнішим прикладом того, що до окремої думки, навіть найдосвідченішого вченого, потрібно ставитися доволі скептично та критично. Що вже казати про ставлення до інформації на кшталт «гомеопатія працює, бо в Британської королеви був власний гомеопат»? (спойлер – помер)

    Разом із доволі детальним, стислим і зрозумілим описом та поясненням, що таке доклінічні та клінічні дослідження, чому препарати не можуть коштувати дешево, що таке плацебо та чому є хибною думка щодо місця плацебо в медицині через «навіювання» та «віру», як працюють і не працюють дієти та чому обіцянки про користь збереженої пуповинної крові вашої дитини віддає шарлатанством, автор дає несподівані, але доволі слушні поради лікарям, чому не потрібно вірити пацієнтам, коли ті говорять про «алергію на пеніцилін» (за статистикою, 90% пацієнтів, які відзначають «алергічну реакцію на пеніцилін», її не мають), чому важливо наголошувати пацієнтам, при якому лікуванні вони можуть вживати алкоголь (так, порада «вам заборонено вживати алкоголь» може бути поганою порадою), або чому навіть найжорсткіші медичні протоколи не перетворюють лікаря на «робота без власної думки».
Купить - Медицина доказова і не дуже
Медицина доказова і не дуже
175 грн
Есть в наличии
 

Рецензии Медицина доказова і не дуже

4.7/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Дотепно про медицину 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Цю книжку варто прочитати самому, а потім передати мамі, бабці і отій сусідці, яка усе лікує содою, банками і святою гірчицею. Я дивуюся: ну чому такі книжки не виходили раніше? Я радію, що вони нарешті почали з'являтися, адже це позбавить багатьох людей непотрібних витрат в аптеках, а головне - вбереже їх здоров'я та час, а серед лікарів задаватиме планку. Нині таке популярне словосполучення як "доказова медицина" - це ніщо інше, як медицина, що діє, що заснована на досвіді, доказах, сучасних протоколах, а не порадах, які бродять, наче привиди, поліклініками України ще з часів минулого тисячоліття. Ні, вона не відкидає попередній досвід, вона пояснює, чому важливе критичне мислення. Адже надто, якщо це стосується здоров'я
  •  
    Захопливо про доказову медицину, фейки, шарлатанів і антиваксів 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Медицина як частина природничої науки ніколи не дає 100% точних відповідей на поставлені питання. Велика кількість різноманітних мінливих факторів, особистості того чи іншого людського організму, що може проявлятися в різній опірності до інфекцій чи банально – генетичній схильності до тих чи інших хвороб або генетичному спадку до довголіття тощо, слугують причиною того, що в царині медицини оперують імовірностями, а значить, завжди залишається поле для досліджень, експериментів, але в той же час – для домислів і фейків. Саме цьому «різнобарв’ю» медицини й присвячена книга Андрія Сем’янківа, більш відомого за блогерським псевдо MED GOblin, «Медицина доказова і не дуже».

    Стисла, написана зрозумілою мовою із елементами сарказму та дотепного гумору вона слугує читачу дороговказом до наукової медицини та вчить, як убезпечити себе від шарлатанства, невігластва та пройдисвітства, які мають властивість раптово виринати на шляху до отримання людиною власного здоров’я.

    Оминаючи складні медичні терміни чи особистості марозрозумілих пересічному читачу процесів на кшталт фармакокінетики препаратів чи патогенезу захворювань, автор піднімає буденні питання, щодо яких постійно точаться суспільні дискусії, як то вакцинація, гомеопатія, прийом антибіотиків, «очистка кишківника» тощо. Не залишаючи двозначних трактувань і покладаючись виключно на доказову медицину, книга захопливо й нанівець знищує все те, що не проходить випробування експериментом і доказовістю. Наприклад, автор вщент розносить ту ж гомеопатію, наводячи ті дані, якими її прихильники намагаються піднести цю псевдонауку до рангу «дієвої», причому використання самої «доказової бази» гомеопатів на виході дає… плацебо, що непогано тішить і веселить у процесі читання.

    Чи не найбільш обговорюваній наразі в суспільстві медичній темі – вакцинації – присвячена окрема глава. Здавалося б, невже одна з найбільш успішних в історії медицини методик по стримуванню хвороб може породити в майбутньому дискусії щодо її доцільності? На превеликий жаль, серйозну загрозу суспільству в наш час створив так званий антивакцинаторський рух, поширюючи немалу кількість дезінформації та фейків щодо вакцин. Автор доступною мовою та наявною достовірною статистикою спростовує найбільш поширені дезінформативні тези та вказує на місця хибних і шкідливих думок активаксів. Наприклад, доволі поширеною думкою останніх слугує заклик до батьків дати перехворіти своїм дітям на «нестрашну дитячу хворобу» кір замість отримувати від неї щеплення. В 2010 році ця «нестрашна хвороба» в світі стала причиною смерті в дітей віком 1-4 років у 3,8%. Для порівняння: утоплення стало причиною смерті в 3,3%, ДТП – 2,9%, вроджені вади – 2,5%, вогонь – 2,4%, туберкульоз – 1,4%, падіння з висоти – 1,1%, епілепсія – 1%. Зазвичай, якщо відкинути найбільш навіжені упередження щодо вакцинації на кшталт «чипування», більшість людей переживає за своє здоров’я через можливі ускладнення після вакцинації. Але для розуміння цих ризиків автор наводить наступну статистику. Ускладнення при вакцинації АКДП (дифтерія, кашлюк, правець) у дітей: температура – 1 із 4 дітей, блювання – 1 із 50, судоми – 1 із 14000, тяжка алергічна реакція – 1 із 1000000 дітей. В той же час ускладнення кашлюка: пневмонія – 1 із 4 дітей, судоми – 1 із 100, зупинка дихання – 3 із 5, смерть – 1 зі 100. Тобто, «убезпечуючи» своїх дітей від вакцинації АКДП, батьки дітей фактично співставляють ризику смерті ризик отримати блювання, або тимчасовому підняттю температури обирають пневмонію. В книжці ви не знайдете методів переконання антивакцинаторів (як такі, окрім наведення статистики з порівняння ризиків/переваг та іноді пояснення цих показників, вони відсутні), але зможете зрозуміти, до якої небезпеки призводить невігластво з відмови вакцинуватися.

    «Найкраща в світі» радянська медицина отримує в цій книзі свої хвилини слави. Радянський Союз був настільки розвинутою та передовою країною, що всі спрямовані на розробку зброї кошти не дозволяли розвивати будь-яку іншу галузь, і саме тому виробництво ліків відбувалося за принципом «слєпіла із тоґо, что било». Звідси й з’являються як ліки з ракетного палива (які, до слова, не довели своєї ефективності та використовуються виключно в країнах колишньої тюрми народів – СРСР), так і купа псевдомедикаментів типу оксолінової мазі або «ліків» для внутрішнього прийому з 0-ю біодоступністю (тобто, не всотуються в кишківнику та виходять через пряму кишку в тому ж самому вигляді, в якому потрапили до рота). Відсутність належного фінансування та конкуренції спричинили умови, за яких потрібно було видавати на гора якісь медичні досягнення, спрямовані на «оздоровлення» нації, от і «клепали» в «Нєрушимом» дешеві (або як тоді називали – доступні) «ліки» або методики, які так і не набули свого запровадження в цивілізованому світі. До речі, славнозвісна, але бездоказова, «аутогемотерапія» (коли з вени в шприц набирають кров і засандалюють її цим же шприцем у дупу) настільки набула своєї популярності саме в Радянському Союзі, що й дотепер можна зустріти застосування цього радянського рудименту в нашій вітчизняній медицині.

    З оксоліновою маззю вийшла не менша хохма, якщо не брати до увагу шкоду, яку могло заподіяти її широке застосування. За запевненням її розробників, ця мазь зменшувала захворюваність ГРВІ на 40-50%. Проте після запуску її в продаж в 60-х роках захворюваність на ГРВІ в Радянському Союзі… зросла. Та й інші дані як мінімум не доводять її користі: в епідсезоні 1967/68 років середньотижнева захворюваність ГРВІ в СРСР складала 608 випадків на 100 тис населення, тоді як у Великій Британії – 340. 1970-й рік дає показники відповідно 905 і 720 випадків. І як фінальна життєва іронія – спад захворюваності на грип після розпаду Радянського Союзу. Розділ про неефективні та недоведені в питанні ефективності радянські ліки закінчується дотепним поясненням, чому снікерс є не менш корисним за гематоген, який теж усе ще має немалий попит на вітчизняному ринку.

    Ми вже торкнулися теми ін’єкцій у дупу, й цій процедурі також приділено кілька сторінок. Думка про більшу дієвість та ефективність ін’єкцій перед прийомом пігулок насправді є не більше, ніж упередженістю. Медичні дослідження спростовують цей поширений міт, більш того, доводять певну шкідливість вибору ін’єкцій перед пігулками на амбулаторному та стаціонарному лікуванні (думаю, не потрібно пояснювати, чому ін’єкції мають перевагу в реанімації та на операційному столі) – через у 3-5 разів дорожче лікування та ризик отримати ускладнення від процедури. Й хоча це світова, а не лише вітчизняна, тенденція – намагання лікарями та пацієнтами обрати ін’єкційні форми ліків, особливо в стаціонарах, усе ж набагато більша прихильність до голок спостерігається в країнах третього світу на кшталт України, Ірану або Танзації.

    Критичне мислення та покладання на доказову медицину спроможне убезпечити пересічну людину від найскладнішого – розгледіти підступність інформації, яка поширюється «гуру світової медицини». Багатьом відомий той факт, що дворазовий нобелівський лауреат Лайнус Полінг, користуючись власним авторитетом, колись доволі потужно, хоч у підсумку й невдало, просував свою теорію лікування хвороб «кінськими» дозами вітаміну С. Розвиток сучасної науки, а найголовніше – навала різноманітної інформації, змушує бути пильними щодо її достовірності як ніколи раніше. Відомий вірусолог Люк Монтаньє, який, на секундочку, в 2008 році отримав Нобеля за відкриття ВІЛ, вже через рік став псевдонауковцем, коли почав доводити свою теорію передачі «електромагнітного сингалу» ДНК воді, з якої цей сигнал можна записати на файл, передати його на іншу сторону земної кулі електронною поштою, «опромінюючи» склянку з водою та отримуючи… дані ДНК. Більш того, паралельно Монтаньє став позитивно відгукуватися й про гомеопатію. Зрештою, 85-річного діда Франція позбавила роботи в вітчизняних дослідних установах, після чого той перебрався в… Китай, продовживши свої експерименти в Піднебесній, а по факту, напевне, – успішно заробляючи собі не небідну старість. Цей випадок слугує найголовнішим прикладом того, що до окремої думки, навіть найдосвідченішого вченого, потрібно ставитися доволі скептично та критично. Що вже казати про ставлення до інформації на кшталт «гомеопатія працює, бо в Британської королеви був власний гомеопат»? (спойлер – помер)

    Разом із доволі детальним, стислим і зрозумілим описом та поясненням, що таке доклінічні та клінічні дослідження, чому препарати не можуть коштувати дешево, що таке плацебо та чому є хибною думка щодо місця плацебо в медицині через «навіювання» та «віру», як працюють і не працюють дієти та чому обіцянки про користь збереженої пуповинної крові вашої дитини віддає шарлатанством, автор дає несподівані, але доволі слушні поради лікарям, чому не потрібно вірити пацієнтам, коли ті говорять про «алергію на пеніцилін» (за статистикою, 90% пацієнтів, які відзначають «алергічну реакцію на пеніцилін», її не мають), чому важливо наголошувати пацієнтам, при якому лікуванні вони можуть вживати алкоголь (так, порада «вам заборонено вживати алкоголь» може бути поганою порадою), або чому навіть найжорсткіші медичні протоколи не перетворюють лікаря на «робота без власної думки».
  •  
    Цю книгу в кожні руки!
    Андрій Сем'янків написав важливу працю. Її треба прочитати не тільки простим людям, які цікавляться своїм здоров'ям, а й усім лікарям.
    Раніше я не заморочувалась тим, що мені виписували і старалася чемно виконувати всі приписи лікаря .
    Проте, коли стала мамою, я зрозуміла, що для мене важливим є правильне лікування моєї дитини в разі необхідності. І що я мала?
    А ще страшно уявити скільки грошей на вітер спустила моя мама, коли я хворіла в дитинстві.
    Зізнаюсь, я дізналась, що є таке поняття як доказова Медицина зовсім недавно.

    Але повернемося до книги. В ній автор пише не лише про лікування. Він пояснює "на хлопський" розум як відбуваються медичні експерименти, яким критеріям вони повинні відповідати, щоб бути достовірними, як нелегко отримати ці достовірні дані, коли працюєш з людьми, як часто підробляють результати, як виникають неадекватні міфи, як люди з радістю ці міфи поширюють.
    Окремий розділ присвячений такій любимій багатьом людям гомеопатії. Я не раз чула про її неефективність, але тепер ще й зрозуміла чому вона ну аж ніяк не може бути ефективною.
    Ну і не забуваймо про таку скандальну тему як вакцини. Хоча є легенда, що не можна цю тему піднімати в Інтернеті, бо на тебе можуть й "порчу" навести за популяризацію вакцинації.
    Що було для мене незвичним, це те, що автор пише про себе в третій особі. А потім я згадала, що в науці займенника "Я" фактично й не існує.
  •  
    Ідея книги хороша 0% пользователей считают этот отзыв полезным
    Головна мета книги-донести до людей, що безконтрольне поїдання антибіотиків неприпустимо. Ця тема дуже добре висвітлена.
    Якщо ви звикли пити антибіотики при кожному ОРЗ, або для профілактики - то ця книга для вас.
    Автор закликає вмикати критичне мислення, адже багато препаратів є небезпечними, без необхідних досліджень.
    Є інформація про гомеопатію, про бади, стовбурові клітини, дієти, тейпи.
    Цікаво було прочитати, що виявляється антибіотики можна поєднувати з алкоголем.
    Загалом книга хороша і корисна.
    Але якщо ви цікавитеся цими темами давно, то навряд щось нове прочитаєте у книзі.
  •  
    ...супернонфік на всі часи... 0% пользователей считают этот отзыв полезным
    Дуже класна книжка. Потрібна кожному без винятку! А ще б таких лікарів, як автор, більше)
    Від першої до останньої сторінки вся важлива інформація, абсолютно все має посилання на численні дослідження, наукові статті. В книжці qr код з поясненнями.
    Ви дізнаєтесь як працює (чи ні) гомеопатія, як ефект плацебо втішить і заспокоїть,але не вирішить проблеми, наскільки небезпечною може бути фітотерапія. Про антибіотики і вакцинацію.
    Дуже сподобалось, що автор називає конкретні назви, говорить прямо) Тут все чітко і по суті!

  •  
    Дуже потрібна книга 0% пользователей считают этот отзыв полезным
    Крута книга! З найважливішого – обґрунтована, доступно написана і однозначно корисна.

    Автор наполегливо роз’яснює чому варто довіряти лише доказовій медицині, вчить як відрізнити ці докази від псевдонауки і на прикладах показує помилки науковців. Подано достатньо дієвих порад як обирати ліки, на що звертати увагу і чи варто купувати медикаменти з-за кордону.

    Загалом, дуже багато порівнянь з американською системою охорони здоров’я, але знову-таки – на це є причини. Серед них – якість проведених досліджень, наукові публікації, процедура затвердження лікарських засобів і засобів, які ними ніколи не стануть.

    Багато насмішок над інста-блогерами, але і це виправдано, бо кількість інформації в наш час просто неймовірна, а знайти правду – велика праця.

    Як на мене, то розраховано на молоду аудиторію читачів, які володіють англійською мовою і прагнуть розвивати критичне мислення. По-перше, тому що подано посилання на велику кількість англомовних статей і зарубіжних сайтів, де можна дочитати ще більше або, як варіант – зберегти ці сайти як корисні і вартісні. По-друге, в книзі повно слів-запозичень і сучасних фраз, але це творчість автора, і вважаю що науковцю можна дозволити таку примху.

    До видавця зауваження – нерозумно друкувати по 24 QR-коди на сторінку, в такому випадку складно відсканувати потрібний.
  •  
    Дуже раджу 0% пользователей считают этот отзыв полезным
    Толкова, легко і написана, дуже цікава книжка про:
    - те, що таке доказова медицина
    - чому "а мені допомогло" - це, насправді, не аргумент
    - препарати, які ми купуємо за звичкою, тому що хтось колись порадив, але вони не мають доведеної дії
    - те, як ми годуємо з руки монстра антибіотирезистентності, коли за кожного чиха приймаємо антибіотики.
    Не дивно, що перший тираж цієї книжки розкупили відразу. Сім тисяч екземплярів - це для укркнижкового ринку, на секундочку, колосальний наклад. Особливо враховуючи, що це нонфікшн. Ще додрукували три, здається.
    Про медицину немедикам можна написати розумно і нудно при цьому. Але тільки в рідкісних випадках виходить цікаво - і по ділу, як робить це Сем'янків. При цьому він не переграє і не насипає натягнутих прикольчиків, чим інколи грішать інші сучасні автори книжок про свою роботу, намагаючись здатись забавними.
    Дуже раджу купити, поки другий тираж ще є.
  •  
    Автор старался.... 16% пользователей считают этот отзыв полезным
    Предполагаю, что задачей автора была забота о Человеке. О Пациенте, который блуждает в поисках Панацеи и которого обманывают все, кому не лень)) Автору спасибо за попытку просветить народ, сама идея хороша, но.... лично у меня осталось ощущение, что мир автора - это мир умственно отсталых людей, а автор - светоч мысли и истина в последней инстанции. На самого автора его призыв критически мыслить не распространяется :) Да, и медицинские шутки иногда все же на грани фола. Желаю ему литературных успехов, но перед следующими книгами все же стоит самому почитать других авторов - медицинская тема требует более бережного стиля и более уважительного отношения к читателю.
 
Характеристики Медицина доказова і не дуже
Автор
Андрей Семьянкив
Издательство
Віхола
Язык
Украинский
Год издания
2021
Количество страниц
272
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х200 мм
Переплет
Мягкий
Бумага
Офсетная
ISBN
978-617-7960-23-1
Тип
Бумажная