От издателя:

Зрештою, хтось може заперечити, що Бог тут узагалі ні до чого, адже вона не ходить до церкви, та й самокатування теж не в її стилі. Втративши всі зв’язки зі звичним світом, окрім віртуального, одного дня, коли Інтернет безбожно глючить, вона починає усвідомлювати, що клаустрофобія часом може розширитися до масштабів міста, а в самого Бога насправді теж бувають затяжні депресняки, різні трабли й сімейні свята. Та, попри все це, Він завжди лишається в зоні досяжності. Тоді вона зводить очі до неба й каже щось на кшталт: «Чуєш, Господи, давай перехилимо по чарчині чогось міцненького й поговоримо про життя, спробуємо разом в’їхати в те, що відбувається. Сама я точно не розберуся…» І Бога не обходить, що вона паралельно пише, а її – що конекту наразі немає.