Я очікував трохи більше трешу. Ну все-таки книга про відьом, чортів, упирів, вовкулаків та іншу нечисть. А вийшло навіть цікавіше. Бо це зовсім не та демонологія, яку ми звикли бачити у фантастичних фільмах чи сучасних «енциклопедіях» про давніх українських демонів. Тут немає якогось універсального чорта з чітким набором характеристик. В одному місці в нечисть вірили так, в іншому — інакше. Навіть в Україні уявлення відрізнялися залежно від місцевості. І найцікавіше — наскільки буденно люди до цього ставилися. Відьма може літати, красти молоко в корови, перетворюватися на кішку — і при цьому просто жити серед людей. Ніякого голлівудського жаху. Просто: «Так, у нас тут є відьма». Більшість цієї нечисті взагалі виглядає якоюсь ламповою. Своєю. Мене ще добряче повеселило, що деякі оповідачі абсолютно чесно дають зрозуміти: розповідали вони це, м'яко кажучи, не зовсім тверезими. Але в цьому теж є особливий кайф книги. Наскільки ці історії достовірні? Напевно, люди щось вигадали та ще й прикрасили, а потім щось забули і щось додумали. Але Подберезький записує саме живі розповіді, а не намагається створити красиву й цілісну систему української міфології. Іноді ця книга взагалі несподівано наближається до сучасності. Я, наприклад, знайшов пояснення одній прикметі, яку досі дотримується мій старший двоюрідний брат: не виносити ввечері сміття з хати. Звісно, я в це не вірю. Але цікаво побачити, звідки могли взятися речі, які ще й досі живуть у наших родинах. Ще цікавіше, що нечисту силу часто відганяють згадуванням християнських святих, молитвами та замовляннями. І тут у мене виникло питання: а що було до цього? Що робили з нечистю до християнізації? Якою вона тоді була? На жаль, тут ми вже впираємося в обмеженість джерел і не можемо просто намалювати красиву картину «давніх язичницьких вірувань». Саме тому я б радив цю книгу людям, які справді цікавляться українською культурою та фольклором. Особливо тим, хто втомився від сучасних псевдоенциклопедій, де різних істот збирають в одну купу, приписують їм красиві «давні» характеристики — і видають усе це за традиційні українські вірування. Якщо хочете зрозуміти, у що насправді вірили українці, краще почитати книгу про те як вони самі про це розповідали. Мені сподобалося. І, здається, найбільше саме тому, що ця нечисть виявилася не страшною. Вона виявилася дуже людською.