Багато хто вважає, що українська література нудна та не цікава, а ще не зрозуміла для звичайних людей, але ця книга може змінити вашу думку. Вона невеличка, але дуже цікава та захоплива. І хоч події відбуваються в далекому минулому, але проблеми, які порушив автор залишаються актуальними і зараз. Ця книга входить до шкільної програми, і, на мою думку, не дарма. Головний герой Мартин Боруля постійно гнався за грошима, за високим титулом та славою. Йому було байдуже на почуття своїх рідних, на їх бажання. Головне, щоб віддати дочку за заможного чоловіка з титулом. Але як на зло закохалася вона у звичайного хлопця. І хоч Мартин Боруля весь свій статок нажив власною чесною працею, ситуацію це не змінює. Він, в погоні за дворянством, забуває про свою родину, про те, що вони теж мають почуття до когось. Плюс до цього всього він ще й наживає для своєї сім'ї доволі впливових ворогів. Чим це потім обернеться для Борулі та його рідних? Над цим твором можна роздумувати дуже довго. Роздумувати, чому ж люди починають гнатися за титулами, які мало що змінять у їх ситуації. Чому в погоні за грошима вони забувають про щастя свої, та своїх рідних. Ці питання завжди були, є і будуть актуальними. Дуже раджу читати цю книгу, вона повчальна і можливо допоможе зробити правильний вибір у житті.

Як часто ми намагаємось бути тими, ким ми не є? Як часто намагаємось стати тими, ким хочемо, але не можемо бути? Як часто ми лицеміримо? І як часто лицемірять ваші близькі люди? Чи знаєте ви, хто ви насправді? Хто ваші друзі та ваше оточення? Що визначає гідність людини? Привілейований стан? Чесна праця? Гроші? Простота? Чесність? Інтелект? Щирість? Чи все одразу? "Мартин Боруля" - трагікомедія, п'єса чи комедія? Це - не важливо, бо Іван Карпенко-Карий написав один з найкращих творів шкільної програмової літератури та, який здобув прихильність майже всіх учнів 10 класу та тих, хто готується до ЗНО. І в моєму серці цей твір зайняв особливе місце. Мартин Боруля - звичайний селянин, який всією душею прагне довести всім, що він справжній дворянин. І він має документи, які це можуть довести, але є одне але... Помилка в документах. Одна помилка - і все: він та його сім'я - не дворяни, а звичайні люди. Всі його намагання, довести, що він дворянин, марні. І все це через одну літеру. І він тепер не Боруля, а Беруля. Він вірив, що причетність до дворянства на папері зробить його справжнім дворянином, і буде він із своєю сім'єю жити, як сімейний порядний дворянин. Він буде прокидатися по обіді, дочка прясти та вийде заміж за сина багатого шляхтича, жінка буде варити "кофій", а не чай, а син працює й буде працювати секретарем. Але жінка "кофій" варити не вміє, у дочки є коханий, а сина звільнили. І як все це донести батькові, який прагне "жити по дворянському"?

Чи знаєте ви, скільки людей навколо вас постійно лицемірять та вдають з себе тих, ким вони не є насправді? Зверніть лишень увагу, як часто ваші найкращі та щирі друзі вмить змінюються, прагнучи комусь сподобатись, стикаючись з життєвими труднощами. Вам це знайомо? Отож-бо й воно! Ця споконвічна проблема проходить червоною ниткою крізь всю людську історію і тому вона, авжеж, зазнала відбиття як у всесвітній, так і у насамперед українській літературі. Одним з багатьох творів, що висвітлюють людську ваду лицемірства є трагікомедія "Мартин Боруля" Івана Карпенка-Карого, в якого, до речі сталася суміжна з сюжетом п'єси ситуація: його батько за прізвищем "Тобілевич" прагнув, як і головний герой твору, здобути дворянський титул понад усе, але йому було відмовлено в цьому, позаяк прізвище його давнього предка відрізнялось на одну літеру. Мабуть, читаючи синовий твір, батька спіткала несамовита втіха, принаймні хочеться на це сподіватися Отже, головний герой п'єси Мартин Боруля після того, як зазнав страшенного приниження з боку дворянина Красовського, не стерпів та й вирішив втерти кирпу нахабі, себто довести в суді, що Боруля походить з дворянського роду. Ця зміна соціального становища відбивається на всіх його звичках та манерах, адже Мартин намагається поводитися, наче дворянин, що в книжці змальовано вельми смішно. Але згодом виявляється, що його прізвище відрізняється від давнього дворянського лишень на одну літеру. Змучений, лежачи уже на смертному одрі, Мартин все ж таки обіцяє дочці полишити ці думки про дворянство та повернутися до нормального життя. П'єса закінчується спаленням усіх документів, що підтверджують дворянське походження Борулі. Отже, цю п'єсу ви обов'язково маєте прочитати, адже окрім кумедних жартів, вона містить в собі глибоку мораль: ніколи не вдавайте з того, ким ви не є насправді, це виглядає дуже кумедно.