Марта з вулиці Святого Миколая

У книзі "Марта з вулиці Святого Миколая" розповідається про життя звичайної тринадцяти-річної дівчини. У неї є подружка Капітоліна, Поліна та друг Карл (останні два вже доволі дорослі люди). Можна, звичайно, дивитися на цю книгу так, як написано в описі: "Описано становлення особистості ... мріє стати художницею", - але це буде неправильно. Власне, особистість головного героя - Марти - і справді змінюється з часом, а проте вона змінюється так, що це варто окремого аналізу, а не простої розповіді. Ця книга призначається підлітковій аудиторії, але її добре би було й почитати і старшим, аби краще зрозуміти сутність підлітка, процеси, які відбуваються протягом трансформації мізків.

До слова кажучи, сюжет у цій історії не пропонує нам дуже різких змін, чи рішень, чи якихось розумних роздумів про життя: все це покладається на людину. Але є й приємні моменти життя, які описані настільки деталістично, що читаючи ти потрапляєш у інший світ, і іншу реальність, і повністю поглинаєшся нею. Словом, якщо ви хочете поповнити свою поличку книгою з яскравим, цікавим та інтригуючим сюжетом то ця книга не для вас. А проте, вона добре годиться, аби після прочитання залишити у мізках приємний післясмак читання цікавенької історії, перебування у затишному світі.

Якщо вам не дуже до душі типові історії про підлітків-бунтарів, просякнуті димом сигарет і випарами алкоголю і позначені відвертими сценами, то "Марта з вулиці святого Миколая" поверне вам віру у те, що підлітки бувають іншими. Головна героїня цієї книжки - звичайна-незвичайна тринадцятирічна дівчинка Марта. Як і її однолітки, дівчинка любить писати й отримувати есемески, насолоджується канікулами більше, аніж навчанням, має купу мрій, багато думає, часто сумує, а її настрій міняється швидше, ніж погода за вікном. Але є у її історії дещо по-доброму нетипове. По-перше, це хороші, виважені, довірливі, збудовані на фундаменті взаємоповаги стосунки з батьками. По-друге - дружба з дорослими людьми - літнім художником паном Карлом і прикутою до інвалідного візка Поліною.
А ще Марта точно знає,чого вона хоче - малювати. Її історія може стати чудовим джерелом натхнення для юних художників, адже з неї можна навчитися багатьом мудрим речам - приміром, що робити, якщо пропало бажання писати картини, і як його повернути.
Історія, прописана у книжці, - це історія Мартиного дорослішання. Воно не позбавлене гірких і малоприємних моментів (героїня страждає від ревнощів і заздрощів, не радіє звістці про поповнення у сім'ї, адже не бажає поступатися статусом єдиної і улюбленої дитини, критикує однокласника за зайву вагу і дозволяє цьому ґанджу затьмарити всі його позитивні риси), але разом з батьками і друзями ці прикрощі Марті вдається подолати.І загалом оповідь наскрізь прошита християнськими цінностями - добром,милосердям, розумінням, прощенням і любов'ю.
І так, крім усього цього, у книзі ще й є досить цікавий сюжет;)
А ще вона аж випромінює спокійне світло. І якщо вам не вистачає його, беріться за "Марту..."

В книге "Марта с улицы Святого Николая" рассказывается о жизни обычной тринадцати-летней девушки. У нее есть подружка Капитолина, Полина и друг Карл (последние два уже довольно взрослые люди). Можно, конечно, смотреть на эту книгу так, как написано в описании: "Описаны становления личности ... мечтает стать художницей", - но это будет неправильно. Собственно, личность главного героя - Марты - и действительно меняется со временем, однако она меняется так, что это стоит отдельного анализа, а не простого рассказа. Эта книга предназначается подростковой аудитории, но ее хорошо было бы и почитать и старше, чтобы лучше понять сущность подростка, процессы, которые происходят в течение трансформации мозгов.

К слову говоря, сюжет в этой истории не предлагает нам очень резких изменений, или решений, или каких-то разумных размышлений о жизни: все это возлагается на человека. Но есть и приятные моменты жизни, которые описаны настолько деталистично, что читая, ты попадаешь в другой мир, и другую реальность, и полностью растворяешься ней. Словом, если вы хотите пополнить свою полочку книгой с ярким, интересным и интригующим сюжетом, то эта книга не для вас. Тем не менее, она хорошо подходит, чтобы после прочтения оставить в мозгах приятное послевкусие чтения интересное истории, пребывание в уютном мире.

Дитинство - найкраща пора в житті кожної людини. Пора, коли кольори здаються яскравішим, люди добрішими, а життя легшим. Але не для головної героїні книги Дзвінкої Матіяш. У свої тринадцять Марта дивиться на світ по-дорослому, з нею можна поговорити на серйозні й часом навіть філософські теми. Проте є ж все-таки речі, які Марта сприймають по-дитячому, адже все в житті буває вперше.
Марта мріє стати художницею і вперто долає всі перешкоди, які трапляються їй на шляху. Цього вчить дівчину її ж вчитель пан Карло. Для Марти він не лише наставник, а й друг та порадник. У дівчинки є й ще дві подруги: Капітоліна - її однокласниця та Поліна. Якщо Капітоліна - одноліток дівчини, то Поліна - сорокарічна жінка. Але, не дивлячись на це, з нею легко може знайти спільну мову людина будь-якого віку, в тому числі й Марта. Вона весела і життєрадісна людина, хоча в її випадку це просто нонсенс, адже Поліна прикута до інвалідного візка... Пан Карло, Капітоліна та Поліна - це всі друзі Марти, але повірте - цього їй досить для повного щастя! Саме завдяки цим людям дівчинка пізнає світ і правила, за якими варто жити в суспільстві. Марта розуміє, що життя зовсім не просте, так само, як і люди, адже до кожного потрібно знайти особистий підхід.
Загалом книга дуже легка для читання. В деякій мірі ця історія змушує подивитися кожного на життя під іншим кутом. Прочитавши її, одного дня, ідучи в натовпі і помічаючи людей, яких бачиш щодня, захочеться зануритися їм в душу, зрозуміти причину їхньої поведінки: чому кожного ранку вони з чашкою міцної кави в руках чи з телефоном біля вуха. Можливо,у них була безсонна ніч за купою паперів, а по телефону вони розмовляють з безнадійно хворою сестрою... Хто зна? Запевняю, що ця книга змусить вас змінити думку про деяких людей і замислитися над власним життям.

Мені книга дуже сподобалася.
Розпочнемо з обкладинки: якісна, приємна на дотик, ніжного, приємного для ока кольору. Взагалом, Видавництво Старого Лева як завжди приємно вражає.
В цій книзі немає ні карколомних пригод, ні епічних моментів, ні "крутих" персонажів. Але є в ній щось таке, що змушує задуматись. Задуматись над своїми вчинками, над своєю поведінкою.
Хоч я і не художниця, але я впізнала в Марті себе. Кожен з підлітків проходить свій шлях до впевненості і внутрішньої гармонії. Через невизначеність, невпевненість в собі та вибір, котрий не завжди дається легко.
Найбільше мене вразила така щира дружба Марти з паном Карлом і Поліною. Їхні розмови мені хотілося розібрати на цитати, адже в цих діалогах зосереджено стільки життєвої мудрості.
А ще, мені дуже сподобався опис відносин Марти з її мамою. Це дуже мило.
В уяві багатьох дорослих людей підлітки постають злими, нещирими людьми, котрі мало що розуміють. Але є інші, такі як головна героїня книги. Марта ніжна, чуттєва і трохи невпевнена. Але вона постійно в пошуку. В пошуку себе...
Це дуже добра і світла історія. Історія дорослішання і пошуку себе. Тож раджу цю книгу всім, хто хоче хоч на трохи забути всі життєві турботи.

Я навіть не беруся пригадати, скільки разів я клала цю книгу в кошик і не купувала. Напевно відчувала, що не готова до неї.
Запитаєте, що такого у дитячій чи підлітковій книзі є такого, до чого у віці за сорок можна бути не готовим? Виявляється є. Марта звичайна чи незвичайна дівчинка, тут вже як хто відчуває. Так, вона талановита художниця, але водночас вона й проста дівчинка-підліток із купою комплексів, проблем і неймовірних бажань. І от книга розкриває процес дорослішання дівчинки і позбавляння нею певних стереотипів та упереджень, а ще побоювань, вад особистісного розвитку і характеру. Причому робиться все це через думки самої Марти, через аналіз нею власних бажань, страхів, амбіцій. Ні, дівчинка не стає в кінці ідеальною, але вона навчилася розуміти себе чи просто зуміла побачити і відчути окрім себе й оточуючих та їх потреби.
Я читала і бачила себе-ту юну, теперішню, вчорашню. Я ніби наново збоку дивилася на свої вчинки, як позитивні, так і негативні. За щось мені було соромно, чимось пишалася.
Книгу я прочитала вголос синові, якому лише п"ять. Повірте, будь-що він слухати не буде-не той характер та й читацький смак уже добре розвинутий. І от він зачаровано мене слухав, йому сподобалося!!!
Попри мою загальну ейфорію від книги, я знайшла до чого причепитися. Вже не вперше у Дзвінки Матіяш я зустрічаю часті повтори-тавталогію. Інколи текст дуже крутий, а буває по кілька абзаців, де в кожному реченні, а то й двічі в одному зустрічається слово "чай", наприклад. При читанні вголос це дуже ріже слух. Я не знаю, авторська манера це чи недогляд редакторів, але мені це не подобається. Дуже. Тому 4 зірки
А так раджу!!!

Это история о взрослении, о попытках самореализоваться, найти свое предназначение и поисках контактов с окружающим миром.
13-летняя Марта ходит в школу и увлекается рисованием. Ее окружают интересные и отзывчивые люди – родители, ожидающие прибавления в семействе, подруга Капитолина, учитель рисования Карл, работница благотворительного фонда Мария, прикованная к инвалидному креслу Полина, проявляющие симпатию мальчики, хотя сама Марта не с первого раза видит хорошее в людях, и ей иногда требуется много времени, чтобы разобраться в человеке. Марта стремиться разобраться в себе, своих чувствах, увидеть собственные жизненные смыслы в происходящем вокруг: она ревнует родителей у еще не родившемуся братику, но постепенно проникается любовью к нему; она боится обидеть одноклассника Дениса, проявляющему к ней симпатию, и дает ему ложные надежды, но со временем находит в себе силы отдалиться; она ревнует своего учителя в его новой возлюбленной Марии, но спустя длительный период времени узнает историю ее жизни и получает от Марии поддержку в сложной нравственной ситуации. Марта ищет возможности проявить себя, понять, что в ее жизни действительно важно.
История интересная, но мне она показалась немного идеализированной: Марту окружают идеальные люди, и сама она близка к идеалу. Думаю, мало кто в этой истории сможет увидеть себя.