Пригодницьке фентезі з елементами горору, на основі українського фольклору писав Олекса Стороженко ще 1870 році! Повість створена на основі народних переказів про проклятого Марка, якого за скоєні гріхи не приймає ні земля, ні пекло. І мусить бідака бродити по землі, тягаючи свої гріхи у важкій торбі, аж поки не спокутує кожен з них і торбв не стане легкою. Автор вміло перемежовує повідки про Марка з історичними епізодами національної визвольної боротьби Богдана Хмельницького. У Олекси Стороженка дуже пишна та багата мова. Він нанизує слова, як густе мереживо, так, що хочеться повертатись і перечитувати це речення. "Було в петрівку. Зелена по пояс трава вкривала степи, вихрилась, слалась і, як море, грала; набіжить вітерець, покотиться хвилею, нахилить, розіб'є її, і вона зажовтіє, заголубіє й зачервоніє квітами. На синьому небі ні хмарки; сонце зверху накрива теплом і широким промінням, як золотим дощем, кропить кожен листочок, кожну билинку, а з трави обдає, свіжить пахучим холодком. Дишеш не надишешся, як буває в спасівські жароти, після довгої путі, не наситиш жадоби, допавшись до холодної криниці. Здається, тільки й видко небо й землю, а скільки ще наокруги тебе тієї тварі божої!” Цікаво, що Стороженко не закінчив повість, її дописував інший невідомий автор, керуючись залишеними нотатками.

Яка ж прекрасна наша українська література. Скільки вона несе у собі загадок,легенд, сумних і смішних історій. Нещодавно я відкрила для себе нового автора - Олекса Стороженко, і залишилась задоволена. Насправді ніколи не чула про цього автора, і якось випадково натрапила на дану книгу . Спочатку мене привабила назва. Але за цікавою назвою, прикритий не менш цікава оповідь. І читаючи дану книгу то персонаж Марко,викликав різні емоцій то гнів за необдуманий вчинок, то жаль за те що немає йому прощення. Оповідь залишається з відкритим фіналом, і завершується не з щасливим фіналом для Марка. Та історія ця не тільки про Марка Проклятого , але і про іншого козака Кобзу , який міг би піти тим шляхами , що і Марко, і таки вештатися по світу неприкаяним. Та у даного персонажу все добре складається, він втратив кохання, але знайшов друге, і став справжнім козаком. Але фінал ,який написаний не Олексою Стороженко мені не до вподоби. Гадаю, що у фіналі не вистачає вибуху емоцій. Бо Марко все ж мав би або вмерти врешті-решт, або випросити таки вибачення, бо він його заслужив. Бо так і залишається відкритим фінал, який веде по колу усі дії і думки Марка, таким чином він би ніколи не отримав прощення, бо прощення отримує той хто помер. Також у даній книзі є і інші оповіді письменника ,не менш цікаві за перше. Єдине,що не подобається так це м'яка палітурка ,через яку не зручно читати.

Перший раз дізналась про цю книгу на 1 курсі філологічного. Викладачка заінтригувала, тому ще тоді відклала її у "список бажань". На свій сором, замовила і прочитала її нещодавно. Що можу сказати: Олекса Стороженко - геній!!! Враження просто величезні. З перших сторінок не можна відірватися, змішані почуття: жаль до головного героя, який розплачується за вбивство матері та сестри, і жаль до його вбитих рідних. Ще раз переконалася: українська література - це не тільки шкільна програма, це про душу, яка в цьому творі неприкаянна. Марко проклятий блукає світом, у надії бути прощеним за страшний гріх. У його торбі голови матері та сестри, а ще його ж непід'ємна совість. Кожну суботу він жахливо вмирає і болісно оживає. Уявіть, що все це створив наш народ, адже повість написана за українською легендою про Марка, якого вигнали з пекла. Окремо хочу відзначити описи: прості, невеликі, але такі рідні, ніби я знову прийшла в поле, бачу і чую життя усією природи. Жаль, що не можна забути прочитане, і насолодитись невідомістю подій ще раз. Книгу однозначно рекомендую! П.с: після повісті ще є декілька оповідань, вам точно сподобається :)