От издателя:

Дні цієї Книги - блискавичні за швидкістю, святкові за настроєм, незважаючи ні на що. Марія народилася у сім'ї у звичайних людей: мати - селянка, батько працював у каменоломнях. «Батька кликала татом, матір - мамою. Любила це робити безупинно». Може, передчувала, як недовго доведеться їй тішитися цими словами. Незабаром батька привалило у каменоломнях, а мати, захворівши на сухоти, померла невдовзі після того. Дівчинці було лише шість років. Вночі, залишившись із сусідкою Катериною, вона плакала й кликала маму. Так почалося її сирітство. Жила спочатку у тітки Катерини. «Забрала і спочатку нічого було. Добра, лагідна.

Але ж не може людина вічно бути доброю і лагідною, а ще коли маєш п'ятеро крикливих ротів». І про Марію стали забувати у чужій хаті. «Чорні м'якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун. У них завелися пасожери, які гризли й мучили Марію. Дівча дерло на собі шкуру, поробилися гнійливі струпи». Та й їсти недуже було що: їла сухий хліб, недоспілі овочі та бараболю, призначену для курей та веприка. Через рік вже пасла гуси, щоб не їсти дарма чужий хліб. Та Марія не сумує. Саме життя навчає дівчину боротися з неприємностями та діставати щоденний хліб свій, а інакше і бути не може. Тільки іноді, коли діти часом ображали її, а вона не могла сказати, як інші: «Як скажу мамі - побачиш!» - дівчинка плакала. Та в Марії вже така вдача - ніколи не сумує довго. А голосок мала дзвінкий, сильний.