Ніколи не варто насміхатися над зовнішніми недоліками людини. Навіть під самим потворним виглядом може бути прекрасна душа, добра і щира. До того ж, як можна ображати людину, яка і без того ображена долею, тому що народилася неповноцінною? Оповідач казки "Маленький Мук" спочатку не розумів вищезазначених істин і разом з іншими хлопчиками насміхався над маленьким старим карликом із прізвиськом Маленький Мук. Однак дізнавшись історію бідолашного Мука, він зрозумів, що був неправий. Доля Маленького Мука виявилася надзвичайно складною, тому що окрім того, що він був маленького зросту, він ще й у свої шістнадцять років залишився на самоті, адже батько його помер. Відтепер маленький герой мав шукати шлях виживання. Він розумів, що для того, щоб вижити і не голодувати, треба працювати, тому влаштувався на роботу до однієї жінки, яка обожнювала своїх котів і собак. Маленький Мук мав доглядати за тваринами, коли їхня господарка була відсутня. Тільки-но господиня виходила з хати, коти починали бешкетувати, а за весь безлад отримував стусанів бідолашний Мук. Одного разу карлик розбив кришталеву річ і зрозумівши, що цього господарка йому не вибачить, втік з хати, прихопивши з собою черевики і палицю з левиною головою на кінці. Маленькому Муку пощастило: черевики виявилися скороходами, а палиця допомагала відшукати скарби. Після такої чарівної знахідки карлик влаштувався королівським скороходом. Однак там, де є успіх і щастя, неодмінно з'являються заздрощі оточуючих. Багато довелося пережити Маленькому Муку перш, ніж він зміг відстояти свої права і здобути щастя. Проте попри всі перешкоди, ця маленька людина зберегла в серці доброту і щирість. Дізнавшись історію Маленького Мука, хлопчики почали поважати старого карлика і більше ніколи не глузували з нього.