Свого часу ця книга викликала весь спектр людських емоцій - від захоплення до осуду. Для одних це була болюча сатира, примусове відкриття очей на польську дійсність часів "розвиненого соціалізму", для інших - блюзнірство, осквернення всіх ідеалів польської трудової держави. Сюжет надзвичайно символічний. Звичайна людина, що намагається жити чесно і порядно, по "проханню" опозиції має здійснити неможливе - привернути увагу до проблем шляхом самоспалення себе на головній площі міста. За що ж їй випала така "честь"? Конвіцький тримає баланс, він неупереджений. Опозиція викривається як нічим не краща за владу. Зістрахана, квола, вона намагається зробити все, аби режим зберігався довше. Бо цей режим - альтер-его їх самих. Абсурдність прохання очевидна... Але самоспалення невідворотнє! На полі бою двох світоглядів мають бути жертви. Так було, так є і так завжди буде. Звичайна людина виходить на вулиці міста. У внутрішній боротьбі з собою, у постійних дискусіях з іншими героями твору постає перед нами тодішня Варшава з всіма своїми бажаннями і страхами. Звичайна людина зробила свій вибір...Бо хто ж ще має боротись?!

Цей роман невеликий за обсягом, але після прочитання залишає по собі ефект і незабутні враження. Чого тілький вартий задум - коли на перших сторінках книжки до головного героя, мабуть, прототипом якого є сам автор, приходять чоловіки й пропонують... спалити себе! У самісінькому центрі Варшави, перед головним входом до Палацу Культури. Авжеж, це все не просто так. У цьому вчинку має бути глибокий символізм. Бо і будівля - це символ радянської влади. І сам виконавець - доволі інтровертний, інтелігентний чоловік, який точно неспроста це вчинить. І ось герой іде містом... Бо у романі описано якраз один - цей наче б то останній день героя. Тут дуже колоритно показано варшавські вулиці, будинки, людей, той совєтський часопростір, ту реальність, наповнену брехнею та підлістю. Тут переплітаються і якісь спогади героя з минулого, і його сподівання та віра в майбутнє. І таким чином його внутрішній світ наче визирає назовні й набуває рис самої Варшави. А кульмінацією стає останній пункт призначення - той величезний Палац Культури. Чи спалить себе герой? Бо протягом всього маршруту його охоплюють дуже різні, навіть діаметрально протилежні почуття... До речі, за мотивами книжки є фільм, цікаво подивитися.

Цей роман вважається одним із найкращих творів відомого польського письменника, режисера й сценариста Тадеуша Конвіцького. Більше того - існує спільна французько-литовсько-польська екранізація. Роман же дуже цікавий! Особливо інтригує початок. Головному героєві, який мешкає у Варшаві в часи ПНР, пропонують дуже спокусливу пропозицію, "від якої неможливо відмовитися". Герой - інтелігент, для якого свобода понад усе. В дечому схожий на самого автора, Конвіцького. Отже, прийнявши цю пропозицію - тобто погодившись на самоспалення перед Будинком культури, таким чином він висловить протест, зверне увагу суспільства й викличе потрібну реакцію. Але суть не в спаленні, бо врешті й невідомо, чи воно відбудеться... Роман - це власне останній день героя, його так зване прощання з Варшавою, його мандрівка цим містом, під час якої виринають спогади, увиразнюється тогочасна дійсність з усім лицемірством, підлістю, брехнею, "патріотизмом"... Тут урбаністичні пейзажі дуже сильно доповнюють внутрішній стан героя. Тут також багато роздумів про долю людини, про долю країни, про правду й брехню, про справедливість... Здається, що такий роман актуальний для українців і досі. Допоки триває наша боротьба - внутрішня й зовнішня... Тож я б радила читати його кожному українцеві. Плюс переклад тут чудовий!