‼️СПОЙЛЕРИ‼️ "Маленьке життя" Ґанья Янаґігара Хочу почати свій відгук з того, що у мене було дуже багато очікувань на рахунок цієї книги. Передивляючись усі відео на просторах інтернету, де люди плачуть над цією книгою, кидають її, спалюють, заливають водою і тому подібне, я думав, що ж там такого написано, що викликало у людей такі емоції. Під час читання було декілька цікавих мометів, які були неймовірно гарно прописані, які було цікаво читати, та переживати за одного із найголовніших персонажів, а саме - Джуда. Джуд - це травмована людина, яка пережила дуже багато знущань у дитинстві, які мали значний вплив на його дорослішання і, загалом, життя. Його життя викликало б дуже багато емоцій у емпатичних людей, які проживають життя з героєм, які хочуть його підтримати і сказати те, що вони поруч, але Джуд навіть не хотів би чути ці слова, адже він не хоче просто відчувати любов до себе, і кожен раз, коли йому хтось намагається цю любов дати, він від неї відмовляється. Мені, звісно, шкода Джуда. Те, що сталося з ним у дитинстві, і те, що ще відбувалося з ним у дорослому віці - жахливо. Я, хоч і не відношу себе до емпатичних людей, але іноді авторка прописала ці моменти (моменти того, як над Джудом знущалися, переїжджали машиною, ґвалтували, змушували "відплачувати" сексом за те, що він споживав їжу і лікувався) так, що навіть мені хотілося залізти у це "Маленьке життя" і сказати слова підтримки Джуду. Але у мене є питання до Джуда: невже так важко було піти до психотерапевта і пропрацювати ці травми, невже єдиним виходом було наносити собі порізи, мучати себе голодом, отримувати задовлення від того, що в тебе входить лезо і потім у тебе всі руки у крові? Якщо брати інших персонажів, а саме Малкольма, Вілема та Джей-Бі, то мені, мабуть, найбільше до вподоби припав Вілем, адже він намагався завжди підтримувати Джуда, і загалом мені подобалося те, що він був актором, адже я люблю кінематографію, і було дуже цікаво читати про те, як він знімався у фільмах, і про те, як він досягав успіху у цій галузі. Перші сторінок 100 мені було дуже цікаво читати, інші 300 - ні. А от після сторінки +- 400 почалося найцікавіше. Але кінцівка, на мою особисту думку, була досить очікувана. Загалом, ця книга нам показує життя чотирьох друзів, які переїжджають у Нью-Йорк у пошуках успішності. Ми, читачі, проживаємо їх маленьке життя разом. Ми вчимося чомусь у цій книзі, наприклад, як правильно спілкувтися з травмованими людьми, як з ними дружити та як їх можна підтримати. Ця книга про любов, дружбу та підтримку. Вона складна емоційно, адже майже у кожного з героїв є якісь свої травми, які, на жаль, можуть відгукнутися і у читачів. Чи сподобалося мені? Так. Чи було її іноді нудно читати? Так. Чи збулися мої очікування? Ні. Загалом, я б рекомендував цю книгу для тих людей, які люблять, коли сюжет гарно прописаний, коли мова автора проста, а персонажі - складні.

Ця книга просто забрала моє серце! Прописані емоціі та переживання прекрасно!Життя…складна та важка річ

Книга вражає глибиною болю, яку доводиться відчувати читаючи її. Дуже важливі речі описано, але через такий важкий біль, якого вона завдає, щораз важко повертатись до її читання. Можливо якщо паралельно читати щось легше і приємне, то ще можна її стягнути. Якщо ж читати суто її, то це дуже морально важка книга.