Купили всю серію. Дитині дуже сподобалися завдання і квести. Для поціновувачів чогось цікавенького!

Дитя тричі бралося читати і ніяк. Потім ми вирішили сісти з ним разом. Певно, досвід виразного, грайливого рольового читання допоміг, бо коли читає мама, то дитя регоче, аж заливається і розмовляє з книгою. Приємною несподіванкою стало читання темних сторінок в ультрафіолеті. Але чомусь про це ніде не сказано. Виявили цей приколяс випадково. Але такий вау-ефект, коли страшилки читаєш у темноті. Можна ще ущипнуть для більшого ефекту)) Перший том подужали за вечір. Хай там і не 600 сторінок і не такий дрібний шрифт, як «Війна та мир», але для дитини це подвиг. Дуже класний переклад. Художній і фантазійний. Згадався серіал «Альф» у перекладі каналу ICTV з нашого далекого дитинства. Ці чудернацькі слова «дідько», «нашпудити», «клепка»… встократ милозвучніше від сучасних «тіктоків» та «інстаграмів» Одним словом, дитина (8 років) у захваті, з нетерпінням чекає другого тому і ми плануємо так самісінько читати разом. Така ностальгія за радіоказками нашого дитинства!

С целью подарить что-то интересное внучке приобрела эту книжку и попробовала ее прочесть. Прочла. А потом попробовала ответить себе только на один вопрос: "О чем эта книга?" И оказалось, что пересказывать нечего. Книга абсолютно пустая. Как говорится, ни уму, ни сердцу. Если я, взрослый человек с высшим образованием, не могу пересказать содержание прочитанного, то возникает вопрос: "А что вынесет из этого чтения ребенок?" Книги подобного рода направлены не более, как на оболванивание подрастающего поколения. Одним словом, мало того, что ребенку читать не дам, но еще и другим взрослым отсоветую тратить свое время на прочтение этого, с позволения сказать, опуса. Я понимаю, что восприятие художественного текста субъективно. Я понимаю, что автор пытался создать нечто в стиле постмодернизма. Но эти жалкие потуги едва ли стоили тех средств, которые были потрачены на издание этого (ха-ха) шедевра