Эта книга произвела на меня неизгладимое впечатление. Я рекомендую ее к прочтению всем. Это автобиография, или мемуары эмигранта из Руанды, бывшей бельгийской колонии, который взрослел в эпоху разгоревшегося геноцида, переворота и междуусобной войны в Руанде. Война, в двух словах, была спровоцирована посредством военного переворота, после того, как на первых демократических выборах победила не та партия, которую поддерживали военные. Войну разжигали за счет пропаганды. В этой книге нет попыток оценить все с стороны в нее попало ровно столько правды и фактов, сколько мог видеть и понимать подросток. Эта книга, я думаю, менее ужасающая, чем могли бы быть подобные книги об Африке, потому что ее герой родился в привилегированной семье, его отец был белый, а мать черная эмигрантка, бежавшая в детстве от войны в Бурунди, соседней стране. Мать героя еще задолго до всей трагедии умоляла своего мужа уехать, а он не захотел, потому что ему нравилось его положение бизнес-элиты, а в Европе все пришлось бы начинать заново. Он заплатил за свое упрямство большую цену. А герой-мальчик как-то выжил.

Не знаю, чи дійшла б я до цієї книги, якби не події в моїй країні. Зустрівши кілька згадок про роль ЗМІ в різні в Руанді як приклад впливу ЗМІ, я вирішила більше дізнатися про ті події. Сухі документальні факти цікавість задовольнили, але мені хотілося художнього осмислення. Таким чином я подивилися "Готель "Руанда" та прочитала "Маленьку країну". Насамперед, звісно, книга цікава темою, адже про такі страшні події не так вже й багато написано або, принаймні, дійшло до українського читача. Читається роман, як не дивно, досить легко. Можливо, цьому сприяє те, що показано все очима маленького хлопчика, що з одного боку ніби спрощує сприйняття і дозволяє більше розповісти про незрозумілі деталі, але, з іншого боку, змушує багато чого осмислювати самостійно. Жителі Бурунді та Руанди видаються цілком зрозумілими і знайомими, можна проводити чимало паралелей. Проте легкість йде поруч із важкістю описаного. Автор пробує розкрити підґрунтя всіх тих подій і частково (наскільки можна зрозуміти всю ту жахливу ситуацію) йому це вдається. В усякому разі, стає зрозумілим різноманітність населення африканських країн та наслідки впливу європейців. Книга однозначно заслуговує на прочитання.

«Маленька країна» (автор Ґаель Фай, переклало та видало в Україні видавництво «К.І.С.») стала для мене однією з емоційно найсильніших книг, виданих протягом останніх років. Автор настільки проникливо описує ці події, що книга викликає неймовірно сильні емоції: співчуття, біль, злість. Однак у цьому заслуга не тільки автора, а й перекладача (книгу переклала Марина Марченко)! Уже на перших сторінках починає вражати багатство лексики. Я не надто люблю описи в книгах, однак слова підібрані настільки яскраво, що це зовсім не знуджує, а лише дійсно допомагає намалювати у голові ту чи іншу сцену, персонажа, пейзаж. Одним із найцікавіших аспектів книги для мене стала сама особистість Ґабі, оскільки для мене він дещо загадковий, неоднозначний. Ті чи ті його вчинки і риси кожен читач може сприймати по-різному, тож це могло б стати цікавою темою для дискусій. Як на мене, такий хід автора був не випадковим. Імовірно, так Фай хотів, аби кожен читач міг знайти у Ґабі частинку себе. Отож, якщо ви хочете прочитати щось якісне, сучасне, те, що інтригує – вам потрібна «Маленька країна». Окремо хочеться подякувати перекладачу та видавництву «К.І.С.», адже до них ніхто в Україні не брався за цей неймовірний твір, і дуже дарма!