Дідьє Ван Ковеларт - справжній француз. Адже він легко, по-французьки елегантно піднімає непросту тему у своїй книзі "Майже вільна". Головний герой зустрічає дівчину на візку. Хто кого врятує? Він її від самотності? Чи вона його від дороги, що веде в нікуди? Починається книга доволі сумбурно. Спектакль, що розігрують персонажі, видається безглуздям. Та з кожною сторінкою кожне слово, кожен жест набувають сенсу. Описи деталей, таких, як звуки каміну в аудіозаписі, порожні місця від картин на стінах, мелодія, що ллється у вікно для тих, кого прихищає вулиця… Вони жадають атмосферності. Складно уявити без цього справжній французький роман. Дівчина, що після аварії змушена пересуватися за допомогою візка, не мріє про те, щоб встати з нього. Це ілюзія всіх ходячих, які зі своєї висоти дивляться на таких, як вона. Елен мріє, щоб її кохали такою, як є. А про що мріє Тома? Здається, його бажання піднятися кар'єрною драбиною стикається. Він все більше розуміє, що це не його місце у житті. До подій, пов'язаних з долями Тома і Елен, додається драматичність життя Едме. Вона була пілотом. Вміла виробляти смертельно небезпечні маневри. Але на старості рідна донька намагається контролювати її дії. Ба! Гірше. Здати до божевільні. Хто переможе? І поки читач дізнається розгадку, відчуття легкого польоту не залишає його.