«Майстер корабля» — це один із тих романів, які складно читати лінійно, але легко відчути. Він побудований не як традиційний сюжетний текст, а як спогад, як колаж з образів, настроїв, захоплення мистецтвом і молодістю. Це роман про створення — кіно, корабля, себе самого. Яновський пише про людей, які ще вірять, що мистецтво може змінювати світ, і ця віра звучить сьогодні майже болісно наївно, але саме тому — щиро. «Байгород» уже інший за інтонацією: темніший, жорсткіший, більш соціальний. Тут Яновський відходить від романтики творчості й показує місто як живий, агресивний організм, який поглинає людину. Якщо «Майстер корабля» — це апологія пориву, то «Байгород» — холодний душ після нього. Разом ці тексти дають дуже точне відчуття епохи, коли українська література ще вірила в утопію, але вже починала підозрювати, чим вона закінчиться.