Я купила собі цю збірочку бо неймовірно обожнюю читати Ліну Костенко. Я в цій книжечці можна не тільки читати: вона наповнена теплими сімейними фото поетеси і читач ніби переноситься в гості до автора, стає його співрозмовником в затишній домашній обстановці за чашечкою чаю і стареньким фотоальбомом: Навшпиньки повертаюся в ті дні. Вони, як сонце, сходять у мені. Там є наш дім і обрій твоїх рук, і ще душа не відає розлук. І ще є час для друзів і гостей. І щастя є. І донечка росте. І син малює квіточку зорі, як той Маленький принц Екзюпері. Один з моїх улюблених віршів з цієї збірки. Вона присвячена донечці і мабуть саме тому така ніжна та лагідна. І вірші в ній про приємні спомини материнського серця, коли дітки вже виросли і розлетілися в вирій життя... А ще про своє дитинство: красу природи, улюблену іграшку... Ніби поетеса пише ці рядки переглядаючи той самий альбом зі старими фото. Видавництво дуже класно передало настрій збірки: - книга в твердій обкладинці; - невеличка за розміром; - з глянцевими сторінками; - і великою кількістю ілюстрацій.

Ця збірка поезій Ліни Василівни Костенко особлива тим, що у ній є багато фотографій самої Ліни Василівни та близьких їй людей. Читаючи цю книгу, можна не тільки насолодитися надзвичайно мелодійним поетичним словом, а й дізнатися більше про саму Ліну Костенко, про її погляди, цінності, мрії. Поезії Ліни Василівни завжди прекрасні, їх варто читати повільно, вдумливо, відчувати, які емоції у тебе викликають її слова. Вірші Ліни Костенко завжди надзвичайно сильні, щирі, чуттєві, чесні, атмосферні, багато у чому біографічні. Просто прекрасні. Вона вміє писати і про людські почуття, і про навколишній світ, і про свою державу із однаковою майстерністю, але із різними літературними відтінками. Кожен її вірш – це пісня, мелодія, широка гамма різних почуттів та відчуттів. Раджу усім познайомитися із творчістю Ліни Василівни Костенко – чи то із прозою, чи із поезією. Адже її твори, створені надзвичайно прекрасною жінкою та талановитою письменницею варті того, щоб бути прочитаними кожним.

Ліна Костенко - одна з найвидатніших поетес сучасності. Її вірші виданні багатотисячними тиражами, де одне видання краще за інше. Збірник кількох десятків коротеньких віршів Ліни Костенко. Це навіть не книга, а альбом, присвячений дочці поетеси Оксані Пахльовській. У ньому, немов на перехресті доріг життя, є час для роздумів, осмислення минулого, сьогодення й майбутнього. Я думала, — це так, а то була вже Доля. Душа ледь встигла стати на брило, І раптом входить Вічність без пароля, І все, що буде, вчора вже було. Філософія, медитація, самоаналіз. Старі чорно-білі фотографії, на яких молода Ліна з родиною, друзями і навіть з улюбленою іграшкою дитинства – зеленим плюшевим слоником. Думки виплеснулися на папері стрункими рядами. Ностальгія за вчорашнім і смуток сучасності. Усе було – і сум, і самота. І горе втрат, і дружба нефальшива... Поезія написана у різні роки (3 1960-х по 2010). І чим пізніша дата, тим критичнішим стає погляд на дійсність навколо. Іронія... сум... розпач... втрата часу та захід долі. Ми хочем тиші, хочем храмів. Ми хочем музики й садів. А всі залежимо від хамів, Від хрунів, хряків і вождів. * * * Бог посіяв мене у жорстокому ґрунті. Тут не можна пройти, не поранивши душу. Тут свобода не сходить, тут сходять грести.