"Люди з веснянками" - перша частина автобіографії маловідомого, але чудового ірландського письменника Гюго Ґамільтона. Це поетична, зворушлива, кумедна і страшна сповідь про дорослішання та життя в Ірландії 50-х років ХХ сторіччя, коли країна вже звільнилася від гніту Британської імперії, але ще не зрозуміла, як бути зі своєю свободою. У центрі розповіді - нині актуальне для українців питання мови. Мати німкеня та батько ірландець Ґамільтони не дозволяли своїм дітям розмовляти англійською, бо батько вважав цю мову зброєю ворогів. Малий Гюго страждав, адже ніхто з його друзів не розмовляв німецькою чи ірландською. Цькували малого і за його німецьке коріння. Тим часом країна намагалася оговтатись після своєї внутрішньої боротьби та після Другої світової. Ірландці в романі "Люди з веснянками" зображені втомленими від стрілянини та смерті, але завжди усміхненими та сповна віри у краще майбутнє. Письменник майстерно склав докупи всі перипетії долі та розгорнув перед читачами і болючі, і веселі спогади, наче величезну картину. Як на мене, потрібна неабияка сміливість для такої розповіді. Бо інколи людині бракує відваги визнати минуле навіть для себе, а викласти все на папері - це важка праця з собою та своїми внутрішніми демонами. Маю деякі зауваження до перекладу (наприклад, Пег Сайерс в романі - чоловік, хоча це жінка; використано декілька варіантів перекладу Galway, інше), але рекомендую всім небайдужим до автобіографічного жанру познайомитись і з цим надзвичайним письменником. І, звісно, чекаємо на продовження! Друга книга має назву "Моряк у шафі". До речі, мова оригіналу - англійська.

Свіжа, складна, приємна книга. Про любов, про виховання, про самобутність нації. Зіткана з вражень, емоцій, реакцій... Проте цілісна, плавна, гармонійна. Люблю Ірландію, люблю цю книгу. Раджу!