Якщо коротко — «Любовні листи до серійного вбивці» справді легко назвати посередньою, якщо чекати від неї чогось глибшого чи більш напруженого. Ідея цікава: листування з підозрюваним у серійних убивствах звучить як щось, що може дати психологічний трилер із моральною неоднозначністю. Але часто відчуття таке, ніби потенціал теми не дотиснули — персонажі не завжди переконують, а сама історія може здаватися затягнутою або передбачуваною. Є відчуття «читати можна, але не обов’язково». З плюсів — задум і легкий стиль читання, якщо хочеться чогось не надто важкого. З мінусів — іноді бракує напруги й глибини, через що книжка швидко забувається. Для мене це десь із серії: «не пошкодувала часу, але й не залишила післясмаку вау».