Історія коралового браслета, що її нікому переповісти. Рай, який от-от накриє ураган. Дівчина з лицем Богородиці в потязі. Дивна балійка з нічного клубу, яка веде додому, аби розповісти анекдоти. Самотній старий, що хоче подарувати магнітофон маленькій незнайомці. Бабця з яскраво-синіми очима, яка знову й знову розказує страшні історії. Таксист без дому, що купує будинок, схожий на зруйнований корабель. Химерний поцілунок на екрані. Спокій одного дому — бажаний, але й ненависний.

Усі ці дивні, тривожні й водночас ніжні сюжети складаються в збірку «Літній дім, згодом» — як намистини, червоні, мов лють. Юдіт Германн, одна з найпомітніших сучасних німецьких авторок, із делікатністю та майстерністю нанизує їх на шовкову нитку, складаючи намисто — історію про уважність до крихких миттєвостей, що роблять людину людиною.