Иногда попадаются книги, которые непонятно, с какой целью и для кого были написаны. В данном случае ответ как бы заложен в названии «Литературная кухня. Пособие для начинающего автора». Но на поверку все оказалось далеко не так. У меня вообще сложилось впечатление, что эту крохотную книжицу Сергей Синюк написал для того, чтобы поупражняться в остроумии, но у него не получилось. Так, этот человек почему-то вздумал, что может снисходительно отзывать об известных писателях, а также о представительницах женского пола. Честно скажу, что читать это было как минимум неприятно. Да и общий тон книги заставлял если не забросить чтение, то уж точно как можно быстрее переворачивать страницы, чтобы освободиться от «Литературной кухни». Что касается практического значения книжки, то и оно весьма сомнительное. Так, большинство советов здесь – это пересказ того, что уже рекомендовали авторы, у которых сложилась литературная карьера. Оставила после себя книга лишь негативное впечатление, поэтому рекомендовать ее я не могу.

Незважаючи на те, що письменником я ніколи не хотів і мріяв бути, читати книги про письменницьке ремесло мені чомусь подобаються. Можливо, тому що більшість з них є корисними для моєї професійної діяльності. А можливо, тому, що в деяких книгах такого штибу зустрічаються вельми цікаві світоглядні речі. Саме тому я нещодавно придбав невеличку книжечку Сергія Синюка «Літератруна кухня, або Посібник прозаїка-початківця». Мушу зізнатись, що це, мабуть, вперше книга мене настільки розчарувала. Не саме видання, а зміст, хоча видавництво теж не похвалиш за те, що вони допускають таку графоманію до друку. Якщо в «Літературній кухні» і є певні корисні поради, то всі вони взяті з інших книжок про письменницьку майстерність – це не ноу-хау автора цього посібника. Якщо говорити про те, що мені найбільше в цій книзі не сподобалось, то це тон, яким Синюк розмовляє зі своїм читачем. Ні, він не дружній – він панібратський, і читати таке неприємно. Крім того, у автора помітно зневажливе ставлення до жінок, що теж не може не різати око нормальної людини, незалежно від статі. Тож, на жаль, не можу рекомендувати вам «Літературну кухню».

На жаль, похвалити книгу Сергія Синюка «Літературна кухня» я не можу. Єдине, що особисто мені в ній сподобалось, то це згадка про кілька посібників для письменників, які автор тут згадує. Неодмінно з часом їх прочитаю, і сподіваюсь, що вони будуть набагато по кориснішими за «Літературну кухню». Якщо говорити про саме видання, то це крихітна книжечка в м’якій палітурці, але й ціна за неї невисока, тому з точки зору рентабельності це виправдано. Зовсім інша справа – це зміст, адже він має дуже сумнівну корисність. В першу чергу кидається в очі тон, з яким Синюк говорить зі своїми читачами – він настільки панібратський, що вже на другому розділі стає неприємно читати. Притомній людині не може сподобатись і те з якою неповагою кілька разів автор відгукується про жінок. Здавалось би, як можна вписати свою ненависть до когось не у художню книжку, а в начебто практичний посібник, але Синюку це вдалось. З огляду на все сказане вище, не можу рекомендувати «Літературну кухню» іншим – є багато корисніших книжок такого штибу.