Дивовижна поезія молодої і талановитої поетеси. ЇЇ вірші - то сплеск морських хвиль, то спів лісових птахів, то шум великого міста, то мовчання старої ратуші... Катерина Девдера однаково залюблена в кожнісінький вияв Божої волі - чи то ріку, чи то море, чи дерево. Ця поезія, як і Катя (дозволяю собі сміливість так її називати, бо мала честь спілкуватись особисто та бути присутньою на одному з її вечорів) - романтична і ніжна, але з глибоким підтекстом. Дівчина смілива у своїх мріях, вперто докладає усіх можливих зусиль для їх здійснення, вона завжди кудись прямує (фізично чи творчо), вчиться чогось нового. Вона сміливо мріє про свого Майстра, бачить його успішним, таким, що живе у великому місті, шукає і чекає її, бо саме з її ліричною героїнею у них стане справжній, цілий, щасливий світ на двох. Образ Майстра - це аж ніяк не той, що з "Майстра і Маргарити". Авторка розвіює цю мимовільну аналогію читача і говорить про Емілі Дікінсон, американську поетесу, серед речей якої знайдено любовні листи, адресовані Майстрові. Кожен шукає свій спосіб боротьби з душевними муками. Загальновідомо, що, виписавшись на папері і спаливши його, можна відчути полегшення. Але коли цей текст містить художню красу - таке нищити гріх. Через написане, коли перечитуєш, краще пізнаєш себе. А коли через твій текст хтось інший може знайти відповідь на свої запитання - це талант. Такий талант перед нами. Дякую авторці, що ділиться найпотаємнішими переживаннями зі світом.