Олег Кудрін "Ліна Костенко" Прочитана. І це була цікава мандрівка по біографії поетеси. Завдяки якій, я більше дізналась про особистість Ліни. Я читала її "Записки українського самашедшого". Це було не просто. Однак після біографії захотілось "Записки..." перечитати, але не залпом, а потроху з усвідомленням. Особливо запам'ятались моменти, як Ліна врятувала сусідського хлопчика та перший вірш написаний в окопі ("Мій перший вірш написаний в окопі"). Яка незламність і сила духу. І признаюсь, після всього прочитаного, я почала більше розуміти поезію. Скільки всього можна передати словами. Одними лиш словами. І відчай, і силу, і віру. Слово може стати як лезом ,який поранить, так і теплими обіймами. Може слово і заколисати під зоряним небом. На останок я хочу вказати вірш, який зачепив найбільше: "Химерна, важка, вибухова, яку вже ніхто не спасе, а може, я тінь мого слова, от тінь мого слова - і все. А може, я лиш аберація, вібрація ритмів і рим, а інше все - декорація, полуда, гримаса і грим. За цим тимчасовим фасадом, де стільки любові й тепла, - людиною, річкою, садом я тільки у слові жила". Рекомендую!